Директор Миколаївської ТЕЦ Олександр ШЕВЧЕНКО: «Наша мета — дати якісну послугу та отримати за неї платіж!»

«Газове» питання вкотре продемонструвало вразливість української економіки, її залежність від постачальників енергоносіїв. У таких умовах надзвичайної важливості набуває питання переоснащення паливно-енергетичної галузі України. Експерти енергоринку зазначають: порятунок — у прийнятті та реалізації програм енергозбереження, розроблених окремо для населення та бюджетних організацій, промисловості та енергетики, в запровадженні сучасного газового обладнання та модернізації вже наявного, частковому переведенні теплогенеруючих станцій на енергетичне вугілля, пошуку альтернативних джерел енергії.

Одна з найстаріших в Україні теплогенеруючих компаній — ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» забезпечує тепловою енергією близько 40 відсотків житлових будинків і промислових підприємств Миколаєва. «Голос України» дізнавався про те, як вона шукає оптимальну модель виробництва тепло- та електроенергії, які технологічні та управлінські рішення приймає її менеджмент для забезпечення ефективної діяльності одного з головних учасників міського ринку теплопостачання.

Про тарифи містичний та реалістичний

Миколаївська електроцентраль почала діяти 1902 року — для забезпечення електрикою найпотужнішої на той час української судноверфі «Наваль» (нині — Чорноморський суднобудівний завод). У 1932 році на базі електроцентралі була збудована теплоелектроцентраль, яка стала до ладу у передвоєнний 1940 рік. Відтоді по теперішній час обладнання станції не замінювалося.

— На жаль, сьогодні енергетики можуть проводити лише поточні ремонти обладнання та тепломереж, — розповідає генеральний директор, голова правління ВАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» Олександр Шевченко. — В усьому цивілізованому світі фінансування переобладнання малої теплоенергетики — прерогатива держави. Перекладати тягар багатомільйонних витрат на плечі споживачів там собі не дозволяють. І якщо найближчим часом держава не замислиться над питанням довгострокового розвитку ПЕК, наслідки можуть бути непередбачувані.

З 2005 року — відтоді, як природний газ почав швидко дорожчати — тарифи теплопостачальних підприємств України на 70 відсотків складаються з ціни на «блакитне» паливо. Закладена в тарифах рентабельність не перевищує 3 відсотків, а це означає, що жодна з теплогенеруючих станцій України не в змозі власним коштом перейти на енергозберігаючі технології та модернізувати обладнання.

Миколаївська ТЕЦ свою вироблену електроенергію продає державному енергоринку за тарифами НКРЕ, тепло постачає підприємствам міста та населенню. Сам по собі виробничий цикл станції дуже економічний, проте довоєнне обладнання потребує довгострокового, стратегічного інвестора. І серйозного. Через дорогу від ТЕЦ — яскравий приклад, м’яко кажучи, невдалої приватизації Чорноморського суднобудівного заводу, тож жорсткий контроль з боку держави є обов’язковим, зазначає директор. Він підкреслює: якщо перекласти фінансування переобладнання малої теплоенергетики на споживачів, тарифи стануть для них непідйомні.

Тому основна мета енергетиків сьогодні: з одного боку, зберегти обладнання та висококваліфікований персонал, який це обладнання обслуговує, з другого — знаходити кошти на ремонт та бодай невелику модернізацію. Ці кошти закладено в тарифі, але вони «помірковані», такі, що під силу споживачеві.

До речі, щодо тарифів. Коли Олександр Шевченко у 2004 році почав виконувати обов’язки генерального директора станції, перше, що зробили на ТЕЦ, — провели переговори з міською владою та захистили новий тариф. До того ж уперше в тариф на тепло та гарячу воду заклали хоч і мінімальну, але все-таки рентабельність, відповідно, тариф можна було вважати економічно обґрунтованим. До цього він не покривав навіть витрат на виробництво, і підприємство щорічно мало збитків до 10 мільйонів гривень.

Хліб керівника великого підприємства завжди нелегкий. Теперішньому директорові ТЕЦ дісталося досить проблемне господарство. Крім суцільних збитків і кредиторської заборгованості — «голодні» страйки працівників станції та, як зазначалося вище, «політичний», а не реалістичний тариф. Підрахувавши, що цей тариф «винний» у 11-мільйонних збитках підприємства, директор ініціював судовий позов до міської влади саме на таку суму. Судовий розгляд закінчився створенням прецеденту: спеціально видана постанова Кабміну дала можливість надати підприємствам, що опинилися в такій ситуації, державну субвенцію на покриття збитків. «Хоча я особисто вважаю, що це неправильно. Не повинна державна казна відповідати за бездіяльність місцевої влади» — вважає О. Шевченко.

«Розлучення» з посередником

Почавши керувати станцією, молодий та амбітний директор побачив свіжім оком не одне «вузьке» місце. Одним із найважливіших і правильних етапів підвищення ефективності діяльності він вважає «розлучення» зі структурою, що існувала між ТЕЦ та споживачем.

— Ситуація, коли абонентська база споживачів для розрахунків відсутня, нас не влаштовувала, — згадує Олександр Васильович. — Тому напередодні опалювального сезону 2005—2006 років ми буквально за два місяці створили власний абонентський департамент. Для цього пішли на радикальний крок — змінили структуру підприємства, і сьогодні маємо свою службу зі збуту, із штатною чисельністю близько 50 осіб. Ми розпочинали з чистого аркуша, зате відтепер самі, безпосередньо, збираємо гроші із 40 тисяч абонентів і не маємо вже кого звинувачувати в негараздах, якщо вони виникають.

Олександр Шевченко твердо переконаний: запорукою успішності компанії є замкнений цикл — від моменту виробництва до прямого збуту продукції. Його як керівника категорично не влаштовувала ситуація, коли посередницька структура отримувала від ТЕЦ тепло оптом і реалізовувала його споживачам, а рівень платежів при цьому не піднімався вище 60 відсотків.

Із переходом на безпосередні розрахунки якість цих взаємовідносин стала зовсім інша. За чотири роки роботи на прямих угодах Миколаївська ТЕЦ вийшла на 100-відсотковий рівень розрахунків і на сьогодні є однією з кращих в Україні за цим показником. Це наслідок послідовної діяльності за принципом «якісна послуга — вчасний розрахунок з боку споживача — системна робота з недисциплінованим споживачем — заохочення споживача дисциплінованого».

Але ж із теплом відбувається те саме! ЖЕКи не забезпечують належного проходження тепла, а розгнівані мешканці будинків о холодній порі телефонують до ТЕЦ, мовляв, чому мерзнемо? На спробу пояснити, що станція дає тепло «таке, як треба», але воно «губиться в дорозі» через недоглянуті та аварійні комунікації, споживач резонно відповідає приблизно таке: «Нас це не обходить, платимо ми вам, то забезпечуйте!».

— Ми давно готові взяти на себе внутрішні квартальні та будинкові мережі, і частково вони вже є на нашому балансі, — коментує Олександр Васильович. — Але тут ми стикнулися з перепоною законодавчого порядку: передати комунікації з комунальної власності до державної (а ТЕЦ є державним підприємством) неможливо. От і отримують сьогодні енергетики від споживачів претензії, які мають адресуватися винятково ЖЕКам.

Платив сумлінно — отримуй приз!

У день, коли ми спілкувалися з Олександром Васильовичем, на станцію прибула делегація зі Словакії. Енергетики з різних міст та країн — часті гості на Миколаївській ТЕЦ, адже підприємству справді є що продемонструвати.

Наприклад, своєрідним ноу-хау миколаївських енергетиків стала акція «З теплом і любов’ю!». Двічі на рік серед сумлінних платників розігруються призи, придбані станцією за власний кошт, — телевізори, холодильники, домашні кінотеатри, туристичні путівки тощо. Головне для учасника — не мати боргів (зазвичай це початок та кінець опалювального сезону), а далі — питання везіння. Комп’ютерна програма методом випадкового вибору визначає переможців, які спочатку не дуже вірять у своє щастя, але після урочистого вручення подарунків повертаються додому задоволені.

Помічник генерального директора зі зв’язків із громадськістю та ЗМІ Олена Токаренко розповіла газеті, що такі акції ТЕЦ проводить регулярно, й щоразу захід виправдовує очікування: борги скорочуються не менш як на два мільйони гривень.

Приклад ТЕЦ надихнув і другу теплогенеруючу компанію міста — комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго» (ці компанії забезпечують теплом практично все місто — 40 відсотків абонентів і 60 відсотків відповідно). Цього року акцію «З теплом і любов’ю» підприємства проводять уже разом, причому з такою ініціативою виступили саме комунальники. Вони сподіваються, що гарні подарунки призвичаять городян до вчасної оплати тепла, а ще підвищать імідж служби, перетворивши її в очах людей із «комунального монстра» на сумлінного надавача послуг.

Популярність акції засвідчує такий факт: нещодавно на станцію зателефонував голова об’єднання співвласників багатоповерхового будинку з образою. «Хоча ОСББ і є юридичною особою (призи розігруються серед осіб фізичних), наші мешканці також мають право на участь, адже вони акуратно розраховуються за тепло!» — наполягав голова.

Із запеклими боржниками — своя робота. Хто забарився з оплатою — отримує нагадування, якщо й це не спрацьовує, юридична служба підприємства передає позов до суду.

Здебільшого при отриманні сурового попередження люди швиденько гасять свої борги, бо кому ж хочеться судової тяганини. Хто не може розрахуватися одразу, спеціальна комісія з реструктуризації складе графік погашення, до того ж піде назустріч і врахує всі обставини, які є в боржника. Тобто створено всі умови, щоб людина змогла позбутися своїх боргів і брати участь в акції «З теплом і любов’ю!».

Утім, є особливо «талановиті», які навіть до суду не з’являються. 99,9 відсотка таких справ у суді завершується на користь ТЕЦ, і це зрозуміло.

Від дитячої мрії до дорослого лідерства

Генеральному директору ТЕЦ — 38 років. Не так уже й багато для керівника підприємства, де працюють 600 людей. Що допомагає Олександру Шевченку приймати рішення й бути відповідальним і за успішну роботу станції, і за благополуччя трудового колективу?

Олександр — із родини енергетиків. І хоча десь там у дитинстві залишилася мрія стати автогонщиком, питання «ким бути?» після закінчення школи перед ним не стояло. Диплом Полтавського інженерно-будівельного інституту дав путівку у професію, сходинками якої він піднімався, набуваючи досвіду. До теперішньої посади пройшов шлях починаючи від слюсаря з ремонту обладнання ВАТ «Полтаваобленерго» до нинішньої посади. Попрацював і начальником котельні, і начальником РЕС, і комерційним директором обленерго (у Херсоні).

Зовні його професійний шлях — простий і легкий, але ж скільки наполегливої, копіткої праці за цим стоїть! Щоб крокувати в ногу з часом, закінчив Південну академію підвищення кваліфікації, де вивчав економіку підприємства. Зазначає: енергетика — та галузь, де особливо важливу роль відіграють новітні технології. Можливо, тому керівництво радо давало дорогу перспективному молодому спеціалісту, бо молодь, як правило, швидше реагує на прогрес, більш чутлива до нових ідей.

Тому коли Олександр, переповідаючи «трудову біографію», каже скромно: «У 2000 році запросили до Херсона», зрозуміло, що як професіонал він склався вже давно. Звісно, не кожного запрошують із Полтави до Херсона одразу на посаду комерційного директора великого, стратегічно важливого для міста підприємства.

На Миколаївській ТЕЦ Олександр Шевченко вперше мав здійснювати кроки як перша особа, маючи за спиною більш як півсотні робітників. Не став діяти за улюбленою багатьма схемою «нової мітли», зберіг всіх класних спеціалістів (на станції інженерно-технічних працівників — 60 відсотків), а саму структуру виважено та без поспіху змінив відповідно до сучасних вимог. Було створено, як уже зазначалося вище, департамент збуту, прес-службу, юридичний відділ, влито «свіжу кров» в економічній та фінансовій підрозділи. І, до речі, про модне нині скорочення мова на підприємстві не йде. Сьогодні багато уваги приділяється підвищенню кваліфікації співробітників. Та й сам директор не сидить на місці. Нещодавно, наприклад, брав участь у 2-му Міжнародному енергетичному форумі, залюбки їздить на інші престижні і корисні для справи заходи.

Звичайно, за кожним управлінським кроком — завжди ризик і побоювання помилитися, не одна безсонна ніч. Але ж шлях долає той, хто ним іде. Чи були, питаю, невдалі рішення? «Якщо й були, то незначні, не такі, що могли негативно позначитися на колективі», — без будь-якого самомилування відповідає О. Шевченко.

І свідчення того — нагороди: звання «Відмінник енергетики України», отримані у 2008 році з рук академіка Б. Патона орден «За трудові успіхи» та диплом лауреата міжнародного рейтингу «Золота фортуна», а головне — у 2007 році ВАТ «Миколаївська ТЕЦ» було присвоєне звання «Лідер у галузі» та визнано переможцем національного бізнес-рейтингу за основним видом діяльності. Тож юнацька мрія бути першим у змаганнях автогонщиків трансформувалась у реальні досягнення в дорослому житті.

Утім, директор не вихваляється. Він більше розповідає про наступні завдання, плани, пріоритети. Переймається зношеністю магістральних тепломереж, мріє замінити їх на сучасні, передньоізольовані труби, щоб остаточно унеможливити втрати теплоносія. Наголошує: «В жодному разі не можна допустити аварійної ситуації, бо мережі такі глобальні, що для міста наслідки будуть катастрофічні».

Полтавчанин Олександр Шевченко встиг полюбити це місто. Під час бесіди прохопився: «У нас, на півдні...». Приїхав сюди з дружиною та двома дітьми, осів і вже відхилив не одну привабливу пропозицію, пов’язану з переїздом. «Я люблю Миколаїв і його людей. Це затишне, привітне, тепле місто, але водночас і дуже динамічне, сучасне, — каже Олександр Васильович. — І спілкування з його жителями приносить мені справжнє задоволення. Тому й хочеться зробити для цього краю якомога більше корисного».