Якщо за темпами випуску промислової продукції запоріжці лідирують серед індустріальних регіонів, то за обсягами виробництва тваринницької продукції область посідає одне з останніх місць в Україні.
Від цього дуже потерпає місцеве населення, бо ціни на молоко, м’ясо, яйця уже не один рік
«зашкалюють» за рису здорового глузду. Скажімо, нині кілограм вирізки зі свинини чи яловичини на запорізьких ринках і в курортних містах коштує 55 гривень, а найкраще свіже сало, оте, що з популярними м’ясними прошарками, — більш як 40 гривень.— Коли це було таке? — обурюються городяни.
— Хіба що після війни, — погоджуються з ними перекупники. — Але звідки узятися тому м’ясу, якщо тваринницькі ферми давно порозвалювали, а сільське населення тепер майже не тримає живності!
Справді, м’ясних продуктів у області катастрофічно бракує. У магазинах, звичайно, повно курятини, яка має
«мильну» консистенцію та непевні смакові якості, бо птицю годують чим завгодно, тільки не натуральними кормами. І люди, котрі отримують відносно непогану зарплату, не хочуть витрачати свої «кровні» на продукти сумнівної якості. А на базарі їх не докупишся, бо тільки на найпопулярніший у Запоріжжі Критий ринок за щоденної потреби 15 завозять від сили три тонни м’яса, закупленого в селянських господарствах.Головною причиною знищення тваринницьких комплексів була гостра економічна криза та безвихідне становище, в яке потрапили селяни, а також бездумність і жорстокість кредиторів, котрі витискували борги, незважаючи ні на що. Розібравши до цурки більшість ферм, так звані
«стратегічні інвестори» пустили під ніж і породисту худобу. Зокрема, руйнуючи колишнє КСП імені Чапаєва Пологівського району, кредитори повністю вирізали єдине в Україні племінне стадо абердино-ангузів, завезене із США. І, хоча півсела тоді плакало за «бізонами», в новоспечених буржуїв навіть не здригнулася рука...Тому й
«маємо те, що маємо». Станом на 1 липня в усіх категоріях господарств налічувалося 146,9 тисячі голів великої рогатої худоби, у тому числі 72,5 тис. корів, 300,3 тис. свиней та 57,1 тисячі овець і кіз. Значна частина їхнього поголів’я просто не дожила до весни, бо через страшну посуху селяни не мали достатнього запасу кормів. А з тієї худоби, що залишилася, не складеш навіть потенціалу невеликого сільського району радянських часів. До того ж дві третини поголів’я утримуються на селянських подвір’ях, де немає спеціального обладнання, а це означає, що наша тваринницька продукція не витримує конкуренції із зарубіжною.І все ж, на думку фахівців, причина занепаду агропромислового комплексу криється не у важкому фінансово-економічному становищі сільгосппідприємств і навіть не у зміні погодно-кліматичних умов, а в невизначеності земельних відносин. Як підкреслили в розмові з кореспондентом
«Голосу України» голова обласної ради сільгосптоваровиробників, директор приватного підприємства «Аскон» Якимівського району Геннадій Новіков, голова правління ВАТ «Племзавод «Степний» Кам’янсько-Дніпровського району Анатолій Волков, директор ТОВ «Агропромислова компанія» Мелітопольського району Валентина Попова та директор ТОВ «Агро-Континент» Гуляйпільського району Володимир Щербина, вкладаючи великі кошти в розвиток тваринницької галузі, вони дуже ризикують. Не дай Боже, землю оголосять предметом купівлі-продажу — і сільгосптоваровиробники можуть не лише все втратити водночас, а й потрапити в такі борги, з яких не виплутаються навіть їхні діти. Бо від спокуси продати землю важко втриматися, особливо на схилі літ і тоді, коли потужні фінансові структури пропонуватимуть за неї казкові для власників паїв гроші. Тому краще нехай буде те, що є, — орендні відносини. Інакше все погане, але вже пережите, повториться знову: черговий переділ власності породить новий розвал економіки на селі. То невже наші політики цього й справді не розуміють?На знімку: на руїнах тваринницького комплексу.
Фото автора.
