Світлана приїхала додому на тиждень зі зворотним квитком до Рима. Хоча дому, як такого, в неї уже не було. Стояла пусткою двокімнатна квартира, за якою наглядала сусідка-пенсіонерка. Це вже був другий Світланин приїзд до Черкас. Три роки тому вона отримала легальний статус і, як сказала подругам, «стала вільною людиною».

«Лижний» маршрут

До Італії Світлана виїхала з першою хвилею українських заробітчан, на початку 2000 року. Змусили зробити цей крок постійні скандали у сім’ї. Чоловік Микола — водій на автобазі — приносив мізерну зарплату. Така само була і в неї, медсестри міської лікарні. Сім’я заборгувала за квартиру, електроенергію, іншу «комуналку». Їм відрізали телефон. Дітям, 13-річному Ігореві та 12-літній Яні, не було з чого виділити по гривні на булочку у школі. Як на біду, почала хворіти після смерті батька Світланина мати. Навіть на те, щоб поїхати до неї в село, не було грошей. Чекали материної пенсії, щоб старенька дала на проїзд.

...Після «відпочинку» на альпійських курортах маршруткою дісталися до Італії. Тоді це був основний маршрут українських нелегалів — брали до Австрії туристські путівки і через пару днів сиділи вже на «перевалочному пункті» у Мілані. Тридцятисемирічній Світлані пощастило: її одразу «купили» без посередника. Респектабельний чоловік пояснив на пальцях, що потрібно доглядати за його хворою 85-літньою матір’ю. В нього є своя сім’я, і він з дружиною буде радий, якщо коло матері буде молода помічниця.

Золотий ланцюжок

Так Світлана почала мешкати в квартирі Лючії, котра виявилася лежачою хворою, її потрібно було годувати з ложки, купати, перевдягати, причісувати. Крім того, щодня прибирати у 4-кімнатному помешканні, готувати їсти, чавити для недужої з фруктів свіжі соки, ходити до магазину й аптеки. Українка з усією роботою справлялася. Син господині, 64-річний огрядний Чезаре, коли навідувався до матері, хвалив хатню робітницю. Щоразу, звертаючись до Світлани, він широко жестикулював, намагаючись на знак подяки погладити її по руці чи щоці. Це не подобалося жінці. Проте вона змушена була терпіти.

Одного дня Чезаре приїхав пізно ввечері. Мати вже спала. Покликавши Світлану до сусідньої кімнати, господар пояснив, що за добру роботу він їй хоче зробити подарунок. Миттю у його руці з’явилася оксамитова коробочка, з якої чоловік дістав золотий кулон на довгому ланцюжку. Світлана заперечила. Не потрібно, мовляв, подарунків. Достатньо грошей, які сплачують їй за догляд за Лючією. Та Чезаре не відступав. Більше того, він заявив, що хоче сам надіти Світлані ланцюжок. Але, наказав з притиском, вона повинна для цього оголитися, зняти халат... Якщо заперечує — він вижене її на вулицю просто в руки карабінерів.

Чезаре приїжджав тричі на тиждень. Але вже без подарунків. Світлана, тамуючи огиду, ділила з ним ліжко. Так тривало півтора року, поки не вмерла Лючія. Українка переказала додому гроші, які позичала на «турпутівку». Розрахувалася з квартирними комунальними боргами. Надіслала матері кошти на складну операцію. Сину та доньці купила по мобільнику, комп’ютер, найкращий одяг і взуття.

Стала чужою

Після півторарічного рабства Світлана переїхала в інше місто. Тепер не йшла наосліп куди-небудь і до кого-небудь. Землячка, котра через обставини змушена була терміново їхати додому, за невелику суму продала їй своє робоче місце. Черкащанка потрапила до заміського комфортабельного особняка, в якому мешкали дві літні сестри. Втім, Франческа і Тереза не вважали себе, 70-літніх, «старими сеньйорами». Вони щодня сідали у свій «Мерседес» і мчали до міста на виставки, вистави, зустрічі, танці... Вдома їм потрібна була така робітниця, щоб в ідеальному порядку підтримувала будинок, подвір’я, сад, альтанку. Щоб добре готувала і вони могли похвалитися своїм кулінарним хистом перед гостями.

У розкішному маєтку Світлана прожила два з половиною роки. Сестри були не скупими, і її матеріальне становище значно поліпшилося. Однак листи, телефонні дзвінки з дому не радували. Вона відчувала, як з кожним роком віддалялися від неї діти. Розуміла, що вони вже чекають з Італії не її, а посилки та гроші. Подруга розповіла, що Микола почав пити, зв’язався з якоюсь жінкою і перейшов до неї жити. Сімнадцятирічний Ігор та шістнадцятирічна Яна навіть не повідомили матері про відсутність вдома батька. Вони жили своїм життям. Світлана почала просити своїх господинь оформити її на роботі легально, щоб вона могла поїхати у відпустку додому. Сестри погодилися. Однак запальна Франческа надумала якраз вийти заміж. Друг юності, котрий несподівано овдовів, запропонував Франчесці руку і серце. Наречена переїхала в дім нареченого разом зі своєю сестрою, але без Світлани. В багатого Маріо були на віллі своя обслуга.

Пелюстки троянд поливає сльозами

— Тільки через п’ять років заробітчанства отримала я офіційний котракт на роботу, — з журбою в голосі оповідала про себе 45-річна Світлана Іванівна. — Вже тоді, прибувши додому, я не застала у Черкасах дітей. Яна покинула школу і поїхала разом зі своїм хлопцем до Москви — на будівництво. Вона зрідка телефонує мені, повідомляє, на яку, щораз нову, адресу потрібно надіслати переказ. У них з Владиком, скаржиться, «тимчасові» труднощі. Ігор, щоб не призвали в армію, ще в 2005 році виїхав з другом до Португалії. Спочатку він обзивався вряди-годи, а тепер я не знаю, де він і що з ним. Без мене поховали родичі матусю. Вона так і не дочекалася мого приїзду. Тепер приїжджаю, щоб провідати її могилу та батькову. Позаторік я зійшлася з П’єтро, скромною, чуйною, порядною людиною. Він на двадцять років старший від мене, має невеликий будинок у передмісті. Чоловік дуже добре до мене ставиться. Ми багато подорожуємо, відпочиваємо на морі. Мені подобається також доглядати за садом, своїм квітником біля будинку. Все ніби добре, тихо, спокійно. Але чомусь, коли підійду до кущів троянд і мене не бачить П’єтро, сльози заливають обличчя, до болю стискається серце...

P. S. З етичних міркувань імена в матеріалі змінено.

Черкаська область.