Працювати з московським актором Валентином Гафтом було цікаво не тільки у творчому, а й у людському сенсі. Бо він — людина досить оригінальна. Одного разу просто з потяга прийшов на зйомку непоголений, а щетина в нього аж синьо-чорна. Я попросив його поголитися, та він, обурившись, відповів, що о шостій ранку вже голився й ще раз не робитиме цього. Ні то й ні. Не лаятися ж через це. Знімали цілий день. Через три дні проявили плівку і побачили, що в нього борода і щоки — зелені, як свіжа трава на газоні. Жовтуватий тон гриму на синю бороду — і, за всіма правилами живопису, утворився зелений колір. Викликали Гафта на перезйомку. Він мені не повірив. Але все ж таки приїхав. Під час перегляду матеріалу він ледь не плакав, а всі присутні в залі шалено реготали, бо це сприйняли не як якусь помилку, недолік, а ніби навмисно розфарбували йому обличчя, щоб він був, як клоун у цирку.

Десь у середині зйомок я побачив, що група дивиться на мене й приховує посмішки. А Гафт ховає очі. Я зрозумів, що він написав на мене якусь епіграму. Я розпитав людей і з’ясував, яку. Вона була досить непристойна. Тоді я написав епіграму на нього. Він — знову на мене. Це вже перетворилося на вар’єте й почало заважати зйомкам. І тут я склав дуже гостру епіграму на... ворога Гафта, який обіймав у Москві високу посаду. Валя був упевнений, що саме через нього йому не дають ані звання, ані ролі на «Мосфільмі». Прочитав її Гафту, й він дуже зрадів. Але я сказав: «Марно радієш. Я пущу цю епіграму по Москві і скажу, що написав її ти. Уявляєш, що тобі зробить той начальник?». Довелося Гафтові піти на примирення. Він дивився на мене, як кіт на сало, але епіграм більше не писав...

Олександр МУРАТОВ, кінодраматург.

Фото агенства «Прес-КІТ».