Прилучення новонародженої дитини до громади, родини відбувалося раніше через її хрещення. Бо саме з цієї миті, отримавши ім’я, вона переставала бути просто «хлопчиком», «дівчинкою», «дитиною» (до хрестин зверталися саме так) і ставала Іванком чи то Олесею, залежно від того, коли народилася та від уподобань батьків.

Важлива роль у церковному таїнстві хрещення дитини та народному обряді хрестин відводилася духовним наставникам дитини — кумам. Вибір їх був справою відповідальною, у народі вважали, що чесноти або моральні вади цієї людини можуть справити вплив на долю дитини. Кумів шанували більше, ніж родичів, з ними не можна було сваритися, стосунки кумівства довічні, тому кумувати часто запрошували найближчих, сердечних друзів. Оскільки часто між родичами могли виникнути якісь майнові суперечки, то подекуди рекомендували близьких родичів у куми не брати.

Бути кумом чи кумою вважалося почесним обов’язком, від якого не відмовлялися, хоча це накладало на людей певні обов’язки. Кума повинна була приготувати до хрестин крижмо — шмат полотна, з якого потім хрещеникові шили сорочку, кум мав подарувати хрещенику гроші. За участю кумів відбувалися подальші події в житті дитини — пострижини (в рік), їм відводилася почесна роль на весіллі. За звичаєм куми мали звертатися один до одного на «ви», навіть якщо до цього вони були на «ти».

Обов’язковим було відвідувати кумів на великі свята — Різдво, Новий рік, Великдень. І, мабуть, мало знайдеться в Україні людей, які не тішилися б у дитинстві подарунками від хрещених батьків і не згадували тепло цих особливих стосунків.

Галина БОНДАРЕНКО, етнолог.