На сьогодні у Львові діє 182 заклади грального бізнесу. З них — 155 салонів, 11 точок у сфері торгівлі й громадського харчування, 13 — на ринках. На вулицях, у гастрономах та підземних переходах їх ліквідовано. Але самі гральні автомати нікуди не поділися — вигулькнули в інших місцях. Місцевий
«Лас-Вегас» тривожить громадськість. І недарма...Моя приятелька, яка вже вісім років живе у Торонто, приїхала до Львова відвідати рідних, друзів. Ми зустрілися, поспілкувалися. Врешті для повноти позитивних відчуттів вона запропонувала: а чому б не піти разом у... казино. У мене округлилися очі від подиву. Почути таку пропозицію від поважної пані, кандидата наук! Довго пояснювала їй, що похід у казино, гм, дещо сумнівна розвага. Принаймні я не переступила б поріг такого закладу. Відтак очі округлилися вже у моєї приятельки. Вона відвідує казино щотижня, у вихідні. Так званий соціальний автобус везе групу емігрантів до розважального центру за 130 кілометрів від Торонто. Там, окрім казино, є ресторан, концертний зал, басейн, довкола — парк. Одне слово — атракції на всі смаки. Можеш грати, можеш — не грати. Я не змогла запропонувати своїй приятельці щось подібне у Львові чи області.
Для львів’ян словосполучення
«гральний бізнес» асоціюється не так із казино, як із численними гральними салонами. Без перебільшень можна сказати, що вони — на кожному кроці. Мої враження від прокурених, зазвичай темних приміщень із гральними автоматами — жахливі. Отож задля неупереджених спостережень попросила 19-річну доньку, студентку, придивитися до салону, що поряд із нашим домом. Він діє цілодобово.— У салоні є бар, там недорого можна посидіти із друзями, випити чаю, гарячого шоколаду, зіграти на більярді за три гривні, — ділилася донька. — Там і в будні немало народу, здебільшого — молоді чоловіки, нерідко
«в міру тверезі». Кожний має свої інтереси. Для когось це — розвага, хтось отримує «кайф» від самого процесу. Інший мріє про легкі «халявні» гроші. Доводилося бачити таких, що потрапили в залежність від цих розваг. Дехто не раз програвав великі суми, часто позичені. Хлопці реагують на програш стандартно: копають ногою автомат і матюкають його. Один студент, не місцевий, поділився своєю бідою: мама передала йому 200 гривень на черевики, а він усе до копійки програв на автоматах. «Що ж робити?» — бідкався. Знайома дівчина плакала: її коханий постійно програвав великі суми і ще більші позичав, щоб знову... програти. До того ж брехав і своїй матері, і їй. Дівчині неодноразово доводилося позичати гроші у своїх друзів, щоб розрахуватися з боргами хлопця. Вона казала, що ніякі погрози, заборони, прохання на нього не діяли: відвідував салони крадькома. Зізнаюсь, я сама спробувала зіграти в електронну рулетку. Поставила 5 гривень, а виграла понад 40. Скільки ж було радості! Ну, думаю, ще разочок. Поставила ще 5 гривень і програла! Ну-у, досить, більше не хочу. Я собі сказала «стоп», але не всі це можуть, гра затягує! Одна студентка хотіла влітку підзаробити й улаштувалась у салон гральних автоматів, заряджала у них гроші. Розповіла, що на її очах відвідувачі такі суми програвали, яких вона раніше навіть не бачила! І залежно від повороту фортуни гравець або всіх любить і сипле грішми, або... може дозволити собі останніми словами обізвати працівників салону, ще й руку підняти. Мовляв, це вони винні, що удача відвернулася. Якось я побачила, як із цього грального салону лікарі «швидкої» виносили тіло. Навколо — міліція. Може, чиєсь серце не витримало злого жарту фортуни? Або на грунті емоцій, азарту й випивки хтось із кимось вирішив з’ясувати стосунки? Адміністратор салону розповів, що в Союзі гральний бізнес був заборонений, але й тоді люди грали — у підвалах. Такі заклади називалися «катрани»...Оскільки міська рада активно бореться проти нелегітимних автоматів й ігроманії серед молоді, я звернулася по коментар до директора департаменту гуманітарної політики Олекси Побурка.
— Наша робота спрямована на профілактику узалежнень дітей від комп’ютерних ігор, які є першим кроком до великого грального бізнесу. Проводимо рейди, стежимо, щоб школярі не ходили в комп’ютерні клуби під час уроків, не засиджувалися там вечорами. Асоціація комп’ютерних клубів іде на співпрацю з нами, дбаючи, щоб цей бізнес був прозорим. Водночас громадські організації пропонують дітям інші розваги — спортивні, культурні...
У районних адміністраціях Львова створені відділи, які проводять обстеження гральних закладів і щотижня подають інформацію міському голові Андрію Садовому. Прес-служба міської ради раз у раз оприлюднює дані про закриття тих чи інших точок грального бізнесу, але... За словами начальника відділу місцевих податків, тарифів та цін Галини Стадницької-Гірняк, кількість гральних закладів не зменшується.
— Ми маємо дуже слабкі юридичні важелі, — каже вона. — Потрібні зміни на загальнодержавному рівні. А поки що — купуєш ліцензію й відкриваєш скільки завгодно закладів грального бізнесу. Бо ліцензії видають на суб’єкт підприємницької діяльності, на юридичну особу, а не на кожен заклад. Якщо в одному місці його закрили через приписи пожежників чи санітарних служб, — гральні автомати перекидають в іншу точку. Потрібне законодавче регулювання грального бізнесу. Міський голова Львова звернувся у Державну податкову адміністрацію України. Звідти надійшов лист, яким зобов’язано міську податкову інспекцію здійснити перевірку суб’єктів підприємництва, які займаються гральним бізнесом.
Врешті постає питання: яку ж реальну альтернативу можна запропонувати молоді? Які
«щеплення» доцільно зробити проти такої поширеної соціальної болячки? Міська рада разом з інвестиційною компанією «Галичина» мають намір запозичити досвід сусідньої Польщі. Там на базі бібліотек діють загальноосвітні програми з вивчення іноземних мов та комп’ютерів. У Львові ці програми в контексті Євро—2012 на 75 відсотків фінансуватиме Євросоюз, на 25 відсотків — міська рада. Не залишаються осторонь і громадські організації. Зокрема, у дуже популярному Інституті громадського лідерства серед інших спецкурсів викладають «фінансову незалежність». Підказують студентам, як можна заробити гроші, куди інвестувати їх тощо.Там краплина — тут краплина. А результат? Схоже, що позитиви від боротьби з
«одноруким бандитом» — річ вельми умовна: гра — грою, а боротьба — боротьбою. У Львові її ведуть під патронатом міського голови, у столиці — на доручення Президента України. А тим часом ні для кого не є таємницею те, що гральний бізнес поки що — нездоланний, бо дуже прибутковий і має патронат «нагорі». Зрештою, законом він не заборонений, а отже, боротися можна лише проти порушень окремих правових норм — санітарних, пожежних, орендних тощо. Нещодавно я подалася в хімчистку по вулиці Банківській. І що ж бачу? Замість неї — гральний салон. Він вигулькнув на тлі згаданої боротьби. Тепер у колишній хімчистці «підчищають» кишені тих, хто захворів на ігроманію...Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
