Каюсь, почала знову коментувати заяви. А що поробиш, через перманентні вибори ми усі до цього звикли. До речі, і в Україні, і в Брюсселі, над яким, завдяки візиту нашого Прем’єр-міністра, також начебто просвистіло. Принаймні пропозиція будувати газопровід «Білий потік» із Середньої Азії через Каспійське море і Україну до Європи захопила тамтешніх спостерігачів так зненацька, як поява метеорита. Якщо зважити на низьку потужність підтримуваного ЄС газогону «Nаbucco» (31 млрд. куб. м), то ідея нібито гарна, проте будь-яка альтернатива йому неможлива поза участі в проекті середньоазіатських республік, котрі, судячи з реакції МЗС Туркменистану, про це вперше почули. З одного боку, немісцеві азіати давно дивляться на Україну і ЄС, як на конкурентів за каспійський газ, а з другого — Росія по суті вже конкурує з «Nabucco», підписавши міждержавну угоду про будівництво Прикаспійського газопроводу такої само потужності. А якщо Юлія Тимошенко пропонувала європейцям розпочати будівництво альтернативного Прикаспійському газопроводу, то це безглуздо, оскільки в будівництві останнього Україна збирається брати участь. Невідомі величини — і газ, і гроші. Якщо ЄС дасть добро, то звідки узяти 5—10 мільярдів доларів на цю справу за надмірної соціалізації держбюджету? А якщо це прискорення урядового астероїда перед появою на московському небосхилі, то, давайте визнаємо, — це ефектно, але на росіян очевидно не подіяло. Бо, здалося, що вони значно уважніше поставилися до конкурсу з продажу Одеського припортового заводу, який ми вимушені продавати неабиякою мірою через подорожчання природного газу.