З Богданом Михайловичем ми зустрілися перед виставою. Того вечора йшов «Швейк». Актор ще не встиг ні перевдягнутися, ні загримуватися. Як зайшов з вулиці в дублянці, так і розмовляли. Спокійний, урівноважений, жартівливий. На відміну від мене — в думках переймалася, коли ж він устигне підготуватися, увійти в образ, адже вистава за кілька хвилин. Уже після хтось із його колег відповів на те: «Він — майстер, усе встигає...»

— Як святкуватимете Новий рік?

— У колі сім’ї, хоча вважаю це святкування недоречне. Адже майже увесь західний світ відзначає Новий рік після Різдва. А ми? Ми ж у піст наїдаємося, напиваємося... Це неправильно.

— Чи виступали в ролі Діда Мороза?

— Для артиста отримати роботу на новорічні свята — великі жнива. Адже відомо, що заробітки в акторів мізерні. Дідом Морозом я був лише один раз, на першому курсі театрального інституту. У фірмі «Світанок» мені вручили список із 24 адрес, куди я мав поїхати і привітати там дітей. Виділили мені таксиста, зодягнули Дідом і... Встиг обійти я вісім квартир, далі ноги не несли. Бо в сімнадцятирічного студента відповідної практики не було, тож на восьмій чарці таксист відвіз уже готового Діда Мороза у гуртожиток. На ранок — великий скандал, адже я не привітав решту дітей. Після того Дідом Морозом ніколи не працював.

— А як ставитеся до Старого Нового року, або свята Василя?

— Люблю це свято з дитинства. За щедрівки, за те, як ходять посівальники від хати до хати. Пам’ятаю, як мені давали горішки, яблучка — у Карпатах це на вагу золота. А до хати має зайти першим хлопчик. І тому для Бенюка тоді це були його перші гастролі. Щодо Різдва, то теж обов’язково колядуватиму. І пускатиму колядників. Тим більше, що вони вже це вміють робити. Якось завітали до мого дому в селі під Києвом діти, і з порога: «Дайте, дядьку, п’ятака!» Спершу, аніж його дати, я їх посадив і показав, як треба колядувати.

— Що для вас рік Миші?

— Для мене — це рік мого життя. Вірю в те, що 2008 рік буде благодатним для моєї країни — я про це думаю, а не про те, у що мені вдягнутися, в сіре чи біле. Волів би, щоб ми більше наверталися до свого, а не мавпували. Нашій багатовіковій культурі це не притаманне. Вважаю, що з материнським молоком дитина має всотувати в себе наші прекрасні звичаї, обряди. Ось, скажімо, мене мама вчила молитви, добру, любові. Я знав, що ластівчине гніздо не можна збивати, бо хата згорить, що у великі свята гріх рубати, копати. На це Бог дає інші дні. Вчила мати людей поважати, не гнівити Бога лихим словом.

— Ви — публічна людина і громадський діяч. Чи вистачає часу на виховання дітей, на спілкування з онуками?

— Ні на що не вистачає — ні на публічну людину, ні на дітей, ні на вистави, ні на кіно, ні на громадську роботу. Надзвичайно складно все встигати. (До гримерки заходить Анатолій Хостікоєв. —Авт.). От з Анатолієм Хостікоєвим навіть нема часу як слід привітатися. Дарма, ми зараз на сцені привітаємося.

— Часто люди себе довго шукають. А народний артист України Богдан Бенюк одразу визначився з професією, і як до такого рішення поставилася мама?

— Не можу пояснити цього феномену, бо себе в житті я знайшов дуже швидко. Ще з дитинства знав, що буду актором. Від своєї роботи отримую величезне задоволення. Та першим протоптав шлях до театру мій старший брат Петро (нині працює в театрі ім. Заньковецької). Найбільше від того бідкалася мама: «Ай, сину, куди йдеш, як дітей менших піднімати». Моя матуся так казала, бо ми полишалися без батька. Він помер, як я був ще зовсім малий...

— Чи не збираєтеся реанімувати «Шоу самотнього холостяка»?

— Це все минуло. Я став надто вимогливий. Ще молодим дивувався, коли відомі актори перебирали ролями, сценаріями. Тепер я вже сам можу вибирати, що мені робити, що не робити. Через це сито душі, світогляду проходять мої наступні роботи.

Розмовляла Людмила ОПАНАСЕНКО.

Фото з архіву «Голосу України».