У селах області, де найбільше багатодітних сімей, діти не мають де навчатися

З вікон будинку обласної держадміністрації село Рованці видно як на долоні. Лише ріка Стир і широка її заплава відділяють його від головної адміністративної споруди краю. І в цьому весь парадокс ситуації. Адже в Рованцях досі немає школи, дитячого садочка, клуба, навіть на вибори через відсутність приміщення його жителів возять у сусідній Боратин. Попри таку близькість до міста, добратися до нього з Рованців непросто. Через Стир не перепливеш, а найближчий міст через ріку на об’їзній дорозі, що на околиці Луцька. Лише позаторік сюди почало ходити маршрутне таксі. Раз на годину. Часто воно схоже на рукавичку, якій не вистачає лише ведмедя, щоб розлізлася по швах. Скільки вже поколінь місцевої дітвори щоранку накручують по 4—5 кілометрів, щоб потрапити до школи. Переважно до Луцької №7.

— Можливо, Рованці мале й неперспективне село? — запитую в голови Боратинської сільської ради Сергія Яручика.

— Що ви таке кажете?! — заперечує Сергій Олександрович. — Нині в Рованцях 1200 жителів, з них 529 дітей шкільного й дошкільного віку. Щороку в селі споруджується 40-50 будинків. Роздано ще більше двохсот ділянок. Оскільки традиційно в Рованцях сім’ї багатодітні, то можна лише уявити, що тут буде років через п’ять.

Кілька десятиріч жителі Рованців, прагнучи мати в селі школу й дитячий садочок, оббивали різні владні пороги, та подолати чиновницьку байдужість так і не змогли. Тож у 2004 році взялися за справу самі. Зібрали сто тисяч гривень і склали проект. Наступного року знову пішли з шапкою по дворах. За 200 тисяч, які не пошкодували односельчани, розпочали закладати фундаменти. Потім у луцьких підприємців з’явилось бажання на сільських землях спорудити багатоповерхові будинки. Спочатку хотіли скористатися землею просто так... за добрі обіцянки. Але громада не погодилася. Довелось бізнесменам викладати гроші, і чималі. За них збудували до об’єкта асфальтовану дорогу, проклали каналізацію до міської мережі, підвели інші комунікації, звели стіни та накрили дитячий садок, чимало зробили й для школи. Зводять її й сьогодні, але...

— Гроші в нас закінчилися, — скрушно хитає головою один з ініціаторів цього будівництва, сільський староста Рованців Володимир Марчук. — Потрібна допомога держави. Просили всюди, але поки що безрезультатно. Долучалися до цієї справи й наші багатодітні матері, у тому числі й мати 17 дітей Наталія Снітко.

— У мене восьмеро дітей ходять у Боратинську школу, — розповідає Наталія Миколаївна, гладячи по голівках своїх хлопчиків і дівчаток, яким теж не байдужа наша розмова. — Це кілометрів п’ять буде. Уявляєте, як хвилююся за них щодня. Адже не кожен раз їм випадає їхати шкільним автобусом. А тротуарів немає. Найнебезпечніший відрізок об’їзної дороги на Луцьк від боратинського повороту. Скільки людей там уже загинуло. А як іти дітям у Луцьку школу №7? Тротуарів немає, міст через Стир не освітлюється. Особливо страшно повертатися з другої зміни. Тож як не важко було залишати на день сім’ю, кинула все і поїхала в Київ. Хоч зустрітися з дружиною Президента Катериною Ющенко не вдалося, але лист із проханням 189 матерів допомогти збудувати в селі школу в мене прийняли.

Начальник Луцької ПМК-20 Василь Калуш теж мешканець Рованців. Як справжній патріот села, переймається його проблемами. Саме його мехколона споруджує в Рованцях комплекс школа—дитячий садок.

— Фінансування будови здійснює наша сільська рада, — розповідає Василь Іванович. — На сьогодні на спорудженні освоєно п’ять мільйонів гривень. Окрім цього за кошти сільської ради сюди прокладено дорогу, підведено водогін, електролінію. Оскільки для завершення будови потрібно ще 8-9 мільйонів гривень, то без допомоги держави не обійтись. На даний момент можливості сільської громади вичерпались. Вона заборгувала ПМК 800 тисяч гривень. Шкода припиняти роботи, адже за належного фінансування могли б до 1 вересня наступного року здати комплекс в експлуатацію. Він украй потрібен селу, яке інтенсивно розбудовується. Дитячий садочок на 150 місць одразу буде повністю заповнений. Школа, на жаль, із самого початку приречена на двозмінне навчання. Адже вона розрахована лише на 182 учнівські місця. Тож потрібно проектувати її другу чергу.

Про ставлення місцевої влади до цього важливого об’єкта красномовно говорить той факт, що голова Луцької райдержадміністрації Володимир Демчук та голова Луцької районної ради Богдан Прус на новобудові побували лише по разу. Та й чого приїжджати, коли сказати нічого! Лише завдяки наполяганням депутата райради Юрія Цейка з районного бюджету виділили 150 тисяч гривень. Але ж це крапля в морі.

Щоправда, останнім часом промінь надії все-таки з'явився. Згідно з інвестиційними проектами, спрямованими на виконання програми економічного й соціального розвитку Волинської області на 2007—2011 роки, у 2008 році вперше передбачається виділити з державного бюджету на спорудження комплексу школа—дитячий садок у Рованцях 2 мільйони 762 тисячі гривень і з місцевих бюджетів — 488 тисяч. Така само сума планується і на 2009 рік. Але навіть якщо ці кошти виділять, школу в Рованцях не здадуть. Для цього потрібна сума в півтора разу більша.

Прикро, але таку ситуацію, як у Рованцях, маємо також у Стобихівці Камінь-Каширського району. Село, де проживає 17 матерів-героїнь, де щороку народжується понад тридцять малюків, має лише школу І-ІІ ступенів. Через тісняву навчання в ній проводиться у дві зміни. У маленьких класних кімнатах діти сидять біля самої дошки. Уже нині у школі 216 учнів, ще 120 навчаються у вечірній школі. Стобихівка, де проживає трохи більше тисячі чоловік, інтенсивно розбудовується. Тут споруджується 50 будинків. Тож дітвори побільшає. Невже жителі не заслужили, щоб у селі побудували нову, простору школу, а не переобладнували під неї якісь інші будівлі, як це планує дехто з районних керівників?

Уже не раз доводилося писати і про село Карпилівку Ківерцівського району. У ньому проживає 120 багатодітних матерів. Торік тут народилося 55 дітей, за десять місяців цього — 46. І, що цікаво, молодь не покидає села. Хіба багато таких, як Карпилівка, сіл в Україні? А тим часом і в ній гостро стоїть питання з добудовою навчального закладу. У 2001 році тут здали першу чергу школи. Без спортивного залу, їдальні, необхідної кількості класних кімнат. Доводиться уроки проводити в дитячому садочку в дві зміни. А Карпилівці дитячий садочок дуже потрібен.

У Лесі Гламазди 14 дітей, 9 із них учні. Нелегко матері зібрати їх до школи. Тим більше, що частина ходить на першу зміну, а частина — на другу.

— Прикро, що на відміну від інших шкіл, у нашій немає гарячого харчування, — каже жінка. — Хочемо, щоб школу в нас якнайшвидше добудували. Щоб були в ній і спортивний зал, і їдальня, і необхідна кількість класних кімнат.

Такі самі побажання висловили мені й матір вісімнадцяти дітей Софія Фень, і мати одинадцяти дітей Лідія Ройко, а також секретар Карпилівської сільської ради Руслана Федорчук, депутат Ківерцівської районної ради Микола Лисюк. Три волинські села, три оази материнства. Якими ж то черствими людьми потрібно бути, щоб залишити ці живі джерельця нашого роду без уваги й підтримки.

Волинська область.

На знімку: мати 17 дітей Наталія Снітко хоче, щоб її малюки вчилися в рідному селі.

Фото автора.