— Неймовірно, але мені вдалося (щоправда, єдиний раз у житті) приголомшити самого Євгена Моргунова, — згадав якось кумедну історію, що відбулася з ним, відомий український радянський кінодраматург Євген Онопрієнко. — А було це так. Підходимо до ліфта київського готелю
«Україна» (нині «Прем’єр-палац». — Авт.). Нам добре, адже ми тільки-но прийняли «вогненної водички» на зустрічі з друзями (хоча Моргунов пив мало, чого не можна було сказати, на жаль, про мене) і їдемо до нього, на верхній поверх, бо в номері в нього був якийсь загашник з відомими ємкостями. Третім у ліфт заходить низенький червонощокий чоловічок, і Моргунов його мені представляє:— Познайомся. Це — Сурков.
Але я ж знаю знамениті моргуновські розіграші та жарти — мене так просто не проведеш!
— Здоров, — кажу. — А я — Махатма Ганді. А це, виходить, Сурков? Той, у якого що не слово, то
«суркова маса»? Знаменитий душитель і кат літератури? Та-ак! Зараз буду убивати — за побиття Дудинцева. Зараз він нам пригадає «не хлібом єдиним»!...А треба сказати, що тоді саме йшла погромна кампанія в радянській літературі — били інакомислячих, зокрема — Дудинцева. Мене самого Київський міськком партії у своїй постанові визнав
«ідейно порочним» (що, втім, не перешкодило Євгену Федоровичу написати потім сценарій до фільму «У бій йдуть одні «старики» — Авт.). А в Москві в погромі цьому, на мій превеликий жаль, приймав найактивнішу участь і чудовий поет, автор знаменитої фронтової пісні «Землянка», той самий, якому Костянтин Симонов присвятив вражаючої сили вірш «Ти пам’ятаєш, Альоша, дороги Смоленщини?»Ну, а я прийняв гру, запропоновану мені Моргуновим, і продовжував нести усілякі нісенітниці. Дивлюся, а наш новий супутник, ще більше розчервонівшись, кулею вискочив з ліфта. Та й Моргунов став якийсь блідий, рота розкрив і з жахом дивиться на мене.
— Ти чого? — запитую.
— Я... я не жартував. Це дійсно був Сурков, — затинаючись, промимрив він...
Але як він потім за це на мені відігрався! Ось тільки один випадок. Йде концерт
«Товариш кіно». Київський палац спорту забитий під зав’язку. На сцені з’являється ведучий — Євген Моргунов.— Я радий вітати Київ! — з пафосом вигукує він. — Місто, де жили і живуть геніальні артисти всіх країн і народів — Амвросій Бучма, Наталя Ужвій! (І тут ми з дружиною ледь не падаємо зі стільців, тому що наступним він називає мене) Євген Онопрієнко!
Глядачі плескають у долоні, запитуючи одне одного, що це за такий видатний актор Онопрієнко...
Що тут ще сказати? Мені дуже шкода, що так мало разом зіграло в кіно знамените тріо: Моргунов, Віцин, Нікулін...
