Старе село Маяки на березі Дністра — визначна пам’ятка не меншого калібру, ніж Одеса. Селу майже 600 років, воно здавна стояло на жвавих торговельних перехрестях, а сьогодні мимохіть є прикордонною зоною. Місця тут дивовижні — дністровська дельта, заплавні луки, різнориб'я, легендарні раки. Мабуть, у своєму первозданному вигляді природа збереглася тут набагато краще, ніж в інших місцях нашого регіону, куди ступила нога людини, котра перетворила природу на свою служницю. Однак...

Одеські вчені, стурбовані долею цього дивовижного куточка нашої області, п’ять років тому підготували документи про створення в дельті Дністра національного природного парку. Сесія Одеської обласної ради в січні 2002 року ухвалила рішення про створення Національного природного парку «Нижньодністровський» у дельті Дністра із загальною площею 21400 гектарів у межах територій Білгород-Дністровського, Біляївського та Овідіопольського районів.

Заплавні луки, де планувалося створення національного природного парку, свого часу вже відчули на собі наслідки реформаторства горе-чиновників, які давали команду на створення рисових полів (чеків), а також спроектували автомобільну трасу Маяки-Паланка, забувши при цьому прокласти під нею містки-водоводи, чим завдали шкоди безцінним лукам. Сюди додайте також спробу з’єднання Дністра з Дунаєм, будівництво Дністровської ГЕС.

Цінність того, чим наділила нас природа, розуміли всі, крім керівництва Одеської області. Водно-болотна екосистема, дельта Дністра були визнані водно-болотними угіддями міжнародного значення, охоронюваними Рамсаарською конвенцією. 1994 року Президент України видав указ про резервування цієї території для Національного природного парку «Нижньодністровський».

А я особисто бачу щотижня під час відряджень у південні райони області, що на заплавних луках відбувається планомірне й цинічне знищення нашого спільного надбання — природної лабораторії, що збереглася протягом тисячоліть і доживає, не виключено, останні дні.

На берегах Дністра нині з казковою швидкістю будуються човнові станції, котеджі, вілли, палаци. Колись цільну зелену луку знівечено, порито каналами і ямами, тисячами тонн щебеню відсипані дорогі.

Три товариства з обмеженою відповідальністю, які активно діють у цій унікальній природній зоні, відчуваючи свою безкарність, працюють практично цілодобово. Місцеві жителі вже не мають змоги спуститися до берега Дністра. Питна вода, яку подають у навколишні села, від такої господарської діяльності перетворилася на густо-коричневу рідину з бридким запахом, придатну хіба для того, щоб труїти тарганів та мишей. У тутешніх «хатинках» можна побачити людей, що обіймають посади досить солідні. То, може, вони і є тим самим «дахом», котрий дає змогу прикривати всі екологічні беззаконня, що відбуваються?

У забудовників, як стверджують їхні керівники, є всі необхідні документи для будівництва в заповідній зоні. Та які документи можуть мати вагу, якщо досі є чинним, тобто не скасоване рішення сесії обласної ради № 343 від 20 травня 1992 року. У ньому, зокрема, говориться, що у зв’язку із кризовим станом багатьох екологічних систем Одеської області, особливо в її причорноморській зоні, дельтах Дунаю й Дністра, украй низькою часткою природно-заповідних територій в області, з огляду на необхідність створення природно-заповідного фонду на рівні світових стандартів та необхідність резервування унікальних заплавних ландшафтів обласна рада народних депутатів вирішила:

1. До остаточного проведення паспортизації цінних природно-заповідних і рекреаційних територій Одеської області й складення схеми їхнього розміщення оголосити мораторій на господарське перетворення й порушення природних функцій таких природних екосистем — плавні, заплавні ліси, озера та луки всіх річкових екосистем.

Цей мораторій давно вже за активної участі чиновників Одеської обласної державної адміністрації порушений. Після мораторію почалися бойові дії з остаточного знищення найрідкіснішого дива природи

Сьогодні в небезпеці остання заплавна лука біля села Маяки. Вона нагадує скоріше жвавий будівельний майданчик, ніж тихий заповідний куточок, де працюють учені-біологи, іхтіологи, екологи, орнітологи.

Рада громадських екологічних організацій області (а сьогодні, мабуть, тільки екологічна громадськість самотужки й бореться за порятунок дельти Дністра) провела опитування більш як 2000 жителів села Маяки. 99 відсотків селян категорично проти будівництва. Вони ж бо прекрасно розуміють, що втрачають останнє місце відпочинку, пасовища для випасу худоби й заготівлі сіна.

Дивно, але обласне виробниче управління водного господарства й державне управління екології та природних ресурсів в Одеській області абсолютно спокійно спостерігають за тим, як усупереч Водному кодексу України захоплюється стометрова прибережна зона, де активно ведеться господарська діяльність.

І найголовніше. Весь цей екологічний бандитизм відбувається неподалік від Біляївського водозабору — саме там починається водовід від ріки Дністер, який забезпечує Одесу питною водою. Під загрозою опинилася екологічна безпека міста-мільйонника. На одній шальці терезів — човнова станція, котеджі та «хатинки» багатеньких буратіно, на другій — здоров’я жителів обласного центру. Дивно, але човнова станція, будиночки для чиновників, імовірно, набагато важливіші й більш значущі, ніж збереження унікального куточка природи й безпека міста-героя Одеси.

Ми живемо в тендітному скляному будинку, у стіни якого весь час жбурляємо величезне каміння.

Одеська область.