Майже усі сомалійці, які отримали статус біженців в Україні, живуть у Вінниці. Вони вже навіть створили своє товариство. Яким магнітом притягує мігрантів із далекої африканської країни місто над Бугом? Аргументованих пояснень цьому загадковому феномену не знайшлося ні у відділі міграційної служби України у Вінницькій області, ні у відділі громадянства та реєстрації фізичних осіб УМВС області.

— Скажіть мені, чому мігрант із Сомалі, який прибув до Одеси, реєструється не в Одесі, а їде до нас у Вінницю? — із здивуванням ставить запитання начальник відділу міграційної служби України у Вінницькій області Ігор Березенський. — Так само їдуть із Харкова через пів-України до нас. Знову-таки — чому?

Мігранти пояснюють, що у Вінниці у них багато земляків. У медуніверситеті постійно навчається приблизно 60—80 студентів з цієї країни. За їх допомогою набагато простіше адаптуватися.

26-річний Даях Дагір Алі, якого 27 серпня ц. р. затримала міліція як особу, що не мала при собі документів, у письмовому поясненні повідомив, що кордон нашої держави перетнув нелегально у жовтні 2006 року. Документи у нього відібрали в Росії ті, хто допомагав потрапити в Україну. Добравшись до Києва, жив у знайомих. Ніде не працював. Гроші передавали батьки, переказували на рахунки знайомих студентів, які навчаються в Україні. Батьківщина Дагіра — місто Могадіш. Там зараз громадянська війна. Він каже, щоб врятувати своїх дітей, дорослі за будь-яку ціну намагаються відправити їх подалі від біди. Найчастіше радять добиратися до Європи.

У липні місяці Дагір добрався до Мукачевого, щоб переправитися до Угорщини. Попався правоохоронцям. Місяць і десять днів провів у пункті тимчасового тримання незаконних мігрантів. Там познайомився зі своїми земляками. Їх теж затримали під час спроби незаконного перетину кордону. До цього вони проживали у Вінниці. Так з ними він і їхав у це місто. На запитання, чому не оформляє документи, сомалієць відповів, що він хотів це зробити, але були свята, і державні установи не працювали.

— Достатньо мігранту написати заяву про бажання набути статус біженця, як він звільняється від будь-якої відповідальності, в тому числі за незаконний перетин кордону, — каже старший інспектор відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Ленінського відділу міліції УМВС Вінниці капітан Віталій Федоров, який взяв свідчення у затриманого. — Наше законодавство, як у жодній іншій державі, надійно захищає мігрантів.

Затриманий Даях Дагір Алі у скрутний момент «прикрився» статтею Закону «Про міграцію», написав заяву, що хоче мати статус біженця. Тепер може далі чекати слушного моменту проникнути у Європу. Цих намірів мігранти не приховують.

Приблизно два місяці тому у паспорті колишнього студента медуніверситету іракця на ім’я Камаль з’явилася відмітка про депортацію. Продовжувати навчання у юнака нема можливості. Батьки не «витягують» такої суми. Зі слів хлопця, щорічно на навчання і гуртожиток треба витратити чотири тисячі доларів. Батькам вдалося зібрати лише на перший рік, коли їхній син опановував російську й українську мови на підготовчому відділенні університету. Його друг Хдір Ала-а Ахмед каже, що Камаль взагалі залишився на нулях. З гуртожитку його виселили. Поки було тепло, ночував на лавці. Тепер шукає дах у знайомих. Спить на підлозі. На харчі або позичає грошей, або хтось із ним ділиться обідом.

— Навіть після депортації мігрант може звернутися із заявою про набуття стаусу біженця. І ми не маємо права не прийняти у нього таку заяву, — наголошує Ігор Березенський. — Після чого він може перебувати у державі на законних підставах. Це ще одне підтвердження того, наскільки ми лояльні у ставленні до тих, хто, як кажуть, без стуку відчиняє до нас двері.

Згаданий вище іракець Камаль не знав лише, куди йому звернутися із заявою про отримання статусу біженця. Додому він боїться повертатися. Там стріляють і можуть вбити. Тим часом його друг Хдір Ала-а Ахмед теж покинув медуніверситет. До компанії Камаля й Ахмеда приєднався ще один співвітчизник на ім’я Йосиф. Втрьох вони вирушили до Києва, у представництво УВКБ ООН.

За словами співрозмовників, там їм порадили звернутися по допомогу до Вінницької правозахисної групи. Майже чотири місяці, кажуть хлопці, вони шукали можливості подати заяви про набуття статусу біженців. Та не знали, де знаходиться міграційна служба. Зустріч з керівником правозахисної групи тричі зривалася.

У понеділок, 10 вересня ц. р., у Ахмеда і Йосифа закінчився термін перебування в Україні. На наступний день у їхніх паспортах уже могли стояти відмітки про депортацію. Вони, як кажуть, встигли в останній вагон поїзда, самотужки розшукавши врешті-решт міграційну службу. Їм одразу ж видали документ, який надає право перебувати у нашій країні до вирішення питання.

— Якщо їм навіть відмовлять у статусі біженців, — додає пан Березенський, — вони можуть оскаржувати дії міграційних служб у судах — від районного до Європейського із захисту прав людини. Так роблять майже всі мігранти. Судові справи розглядаються роками. Мігрантам це на руку, бо весь цей час вони перебувають під захистом закону.

Протягом трьох останніх років лише у Вінниці із заявами про отримання статусу біженців звернулося 150 мігрантів. Переважно — вихідці із Сомалі. У прийнятті заяв відмовлено одному мігранту. А ось сам статус набули приблизно 10% від числа тих, хто звертався з таким проханням. Решта все одно залишилася в нас. Вони співають хвалу нашим судам, які роками розглядають їхні позови щодо оскарження відмови стати біженцем.

— Найбільша проблема в тому, що мігранти (а всі вони молоді люди) ніде не працюють, — вважає начальник відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб УМВС у Вінницькій області полковник міліції Антоніна Ратушна. — Мимоволі постає питання: чим вони тоді зайняті? Це питання треба обов’язково вирішити на державному рівні. Інакше у майбутньому нам не уникнути непередбачуваних проблем.

Ми вже їх маємо. За даними правоохоронців, у одній з квартир проживало десять мігрантів. Про умови говорити не доводиться. Медичного обстеження мігранти не проходять. Що вони можуть привезти нам зі своїх екзотичних країн? А головне, вони нічим не зайняті.

Коментар керівника Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана:

— За кількістю заяв про набуття статусу біженців Вінниця на третьому місці в державі після Закарпаття й Києва. Найчастіше їх подають сомалійці. Почалося все з 2000 року, коли неподалік від нашого міста затримали першу групу мігрантів з цієї африканської країни. Їх, 13 осіб, тоді утримували у приймальнику-розподільнику УМВС. Завдяки втручанню нашої організації, яка є виконавчим партнером Уповноваженого Верховного комісара ООН у справах біженців, їм була надана можливість оформлення статусу біженців. Відтоді, як кажуть, і потягнувся ланцюжок. До того ж, у Вінниці навчаються студенти з Сомалі, тут відносно недорогий споживчий кошик.

На мою думку, нам треба скоротити у часі процедуру набуття статусу біженця. Її затягування вигідне для тих, хто шукає можливості проникнення у Європу. Держава повинна надати їм допомогу у вивченні мови, навчанні їхніх дітей, майже 40 з них у нашому місті не відвідують школу. Треба також вирішити проблему з медичною допомогою.