Куди поділась Оріль

Оріль — можна сказати, візитна картка не лише селища Нехворощі, а й всього Новосанжарського району. А самі нехворощани вважають, що їм просто поталанило в житті, що живуть по сусідству з такою чудовою річкою. Поталанило й Орілі: їй вдалося вижити подалі від великих міст, тож і зберегла вона свою «екологічну цнотливість» прямо на межі двох областей —Полтавської і Дніпропетровської. З давніх-давен славилася Оріль і рибою, і мальовничими місцями для полювання та відпочинку.

Біда підкралася, звідки не чекали

На початку 70-х поблизу річки розгорнулося грандіозне будівництво каналу Дніпро—Донбас. Спроектували його так, що прямий, наче дошка, канал, саме в районі Нехворощі «зачіпав» русло Орілі. Ось тоді річку трохи «посунули», і вже далі за Нехворощею потекла вона невдовзі не своїм звичним шляхом, а так званим дренажним каналом. В одному місці її навіть «прогнали» через величезні труби, спорудивши там дамбу. Річка з часом, здавалося, до того звикла, а місцева молодь навіть перетворила ту дамбу на одне з найулюбленіших місць відпочинку («на трубах», як кажуть у Нехворощі), адже тут утворилося щось на зразок рукотворного водоспаду. Втім, час від часу річка таки обурювалася забаганкам людини, однак нагадувала про свої колишні права весняними повенями дедалі рідше. Води в ній помітно поменшало...

Та цього року все склалось інакше. Не встигла Оріль розлитися, як рівень води почав швидко падати, а невдовзі річка на очах почала міліти до невпізнанності. Одним з перших забив на сполох колишній голова місцевого колгоспу Костянтин Подріз —людина, яка все життя на березі Орілі: ледь не з власного городу рушав він колись рибалити там на човні.

— Якось весною мене стурбували крики птахів, — розповідає ветеран. — Підійшов до берега, а там мої лиски «плачуть» (сам хоч і мисливець, але поруч з домом ніколи не полював, вважаючи цих птахів своїми). Бачу, вода від берега раптом відійшла, а в цих бідолах гнізда високо над водою опинилися. Вони плавають-плавають, скиглять, а гнізд своїх знайти не можуть! Аж не по собі якось стало...

Спершу подумали в селі, що виною тому рання спека, але ж річка «худла» буквально на очах. Тоді група місцевих «слідопитів» вирішила, як кажуть, вивчити місцевість: куди ж «дівається» Оріль? Розгадку знайшли, як дехто й передбачав, неподалік села. Тут в одному з важкодоступних місць повноводна весною річка «прорила» на повороті спершу невеличкий потічок, а потім далі й далі... Одне слово, прорвала таки Оріль відведені їй колись будівельниками штучні береги і пішла-попливла по луках...

Різке обміління річки призвело до того, що за дуже короткий термін тут порушилася рівновага у всій природній системі життя. На суходолі залишилася ікра, яку відкладала на мілководді риба під час нересту. Навіть комарі, яких тут було безліч, зникли. Без цього корму зникли жаби, ластівки, стрижі. Відлетіли чаплі та інші птахи, які полювали на жаб. А найстрашніше те, що сама Оріль скинула на 2—2,5 метра воду проти звичного рівня. Раніше її глибина у наймілкіших місцях перевищувала три метри. Тепер доросла людина переходить її у брід.

В одному місці річка з’єднується із дренажним каналом протокою, яку в природі називають Циганкою. Коли прокладали канал Дніпро—Донбас, його проектанти паралельно спорудили ще один канал, щоб захистити артерію з питною водою від весняних розливів Орілі. Отак і з’явився дренажний канал. В одному місці він перегороджений дамбою, через яку зайва вода скидається у балку за допомогою двох труб. Досі дренажний канал добре справлявся зі своїми технологічними функціями.

— Але вода — є вода, — розповідає Костянтин Федосійович, взявши на себе роль гіда в нашій подорожі. — Навесні вона поступово промила в березі дренажного каналу потічок. Під час повені цей розлив перетворився на бурхливу річку, яка проторувала собі новий шлях і розлилася по вибалках і низинах. Якби канал через протоку Циганка не був з’єднаний з Оріллю, нічого страшного для річки не трапилося б. Але саме через цю протоку Оріль ринула у дренажний канал, а через розмив у його березі втратила свої води. Вони розлилися по низинах і швидко випаровувалися від спеки.

Ще коли вода вирувала через прорив, депутати Нехворощанської сільради на чолі з сільським головою Юрієм Любимським почали звертатися у різні інстанції з проханням зарадити біді. У селі розповідали, що приїхала комісія з Полтави. Оглянули місце катастрофи і пообіцяли допомогти. Мовляв, для цього треба буде розробити проект, скласти кошторис, знайти джерела фінансування тощо. Але вода не чекала жодної миті. Вона просто текла, поглиблюючи у розритому березі нове русло...

На Полтавщині річка Оріль не єдина. І її проблеми не найскладніші. Як повідомили кореспонденту газети «Голос України» в обласному виробничому управлінні «Полтававодгосп», із 146 річок, які протікають на території області, половина потребує очищення та впорядкування. А це становить 3800 км їхніх русел. Торік силами водогосподарських та інших організацій області такі роботи було виконано на 215 км річкових русел. Але, крім очищення річок, є ще й проблема берегоукріплення. Тільки на Кременчуцькому водосховищі берег роками зазнає руйнації на відстані понад 150 км. За період функціонування водосховища Полтавщина вже втратила понад 800 гектарів своєї земельної площі. З держбюджету на укріплення берегів Дніпра для області виділяють щорічно 500—900 тис. гривень. Нинішня вартість кілометра берегоукріплюваних робіт становить близько 3 млн. гривень.

Про відновлення водного наповнення ставків та малих озер годі й казати. Щоправда, за рахунок обласного бюджету та інших природоохоронних програм, які фінансує держава, вдається зібрати більше коштів для утримання водогосподарського комплексу Полтавщини. Але їх усе одно катастрофічно не вистачає. А можливо, й використовуються вони нераціонально. Втім, це вже інша тема, а проблеми річок, особливо малих, залишаються і поглиблюються. На відміну від самих річок.

Полтавська область.

Фото автора.