Як відомо, під час ІІ Пунічної війни (218—201 рр. до н. е.) славетний карфагенський полководець Ганнібал здійснив зі своїм військом дуже важкий перехід через Альпи і, одержавши низку важливих перемог над римлянами, завоював Італію. Навіть через стільки сторіч цей перехід досі збуджує уяву багатьох поколінь дослідників. Адже Ганнібал подолав такий величезний шлях не тільки зі своїми солдатами, а й із... слонами, зумівши провести їх через перевал! Як вони йшли, чим їх годували і що це були за слони, де Ганнібал їх узяв?

Зараз усім відомо, що є два види слонів: Elephas maxsіmys (азіатський) і Loxodonta afrіcana (африканський). Їх легко відрізнити: у першого — невеликі квадратні вуха, вузьке чоло й опукла спина. У другого виду — великі трикутні вуха, пласка спина, опукле чоло, а ріст його — залежно від ареалу: підвид, що живе в савані, може досягати чотирьох метрів у холці, а лісовий — не більше двох—трьох.

Африканські слони нині живуть південніше Сахари, але до великого обледеніння четвертинного періоду вони були поширені аж до Магрибу (арабська назва північних країн Африки — Алжиру, Марокко, Тунісу. Їхні невеликі нащадки могли там жити ще за часів Карфагена. Але звідки слони у Ганнібала? З Азії? З Південної Африки чи з Північної?

Здається, що відповісти на це запитання дуже просто, адже на деяких пунічних монетах був зображений невеликий, вочевидь африканський, слон. Насправді все значно складніше. На відміну від індійських, африканських слонів вважають дикими. Вважають також, що вони практично не піддаються дресируванню. Щоправда, проведений свого часу в Конго експеримент спростував цю усталену думку: там протягом 60 років дресирували слонів, які в результаті стали такими ж слухняними і розумними трудягами, як і їхні індійські побратими. Просто в Африці ніколи не приручали слонів.

До речі, зоологи свого часу помітили, що в старих американських фільмах про Тарзана, де дія відбувалася в Африці, грали індійські слони — їх легко було пізнати по вухах. А от використовувати в кіно африканських слонів було неможливо. У нових фільмах на ту саму тему індійських слонів «гримували», змінюючи форму вух з допомогою пластикових наліпок.

Треба зазначити, що мистецтво дресирування слонів виникло на північному заході Індії приблизно за 2500 років до нашої ери і поступово поширилося на захід. Про можливість використання цих тварин під час військових дій давні греки дізналися в ІV столітті до н. е. — під час походів Олександра Македонського до Індії. Бойові слони лякали людей і коней своїм виглядом, запахом та ревінням. Перекидаючи все на своєму шляху, вони грали в бою неабияку роль.

Отже, індійський слон за часів Ганнібала на заході був відомий. Однак важко уявити, щоб проводир пунійців зміг довести цілий загін цих тварин до Карфагена, а потім переправити їх з Північної Африки до Іспанії. Важко також уявити перехід через пустелю південноафриканських слонів: їх неможливо було б прогодувати в пустелі (самцеві африканського слона на день потрібно 200 кг їжі). Єдине місце, де вони могли пройти, — це долина Нілу. Але в Єгипті жодних слідів слонів не знайдено. Єгиптяни знали про існування цих тварин на півдні (адже звідти їм постачали слонову кістку), але слонів на північ ніколи не привозили. Принаймні до Птолемея Філадельфського, полководця Олександра, котрий успадкував владу в Єгипті. На початку свого царювання він привів сюди індійських слонів, але незабаром їх стало дуже важко доставляти, тому що супротивник Птолемея — Селевк закрив для нього дорогу до Індії. Цілком природно було повернутися до африканської фауни. Пійманих у Судані слонів привозили в порти Червоного моря на спеціальних судах. За наказом Птолемея цих тварин уперше стали дресирувати. А потім і карфагеняни перейняли техніку дресирування.

Сьогодні ми знаємо, що бойові слони брали участь у І Пунічній війні (264—241 рр. до н. е.). Пізніше, в Іспанії, де Карфаген готував плацдарм для майбутньої війни з Римом, були зібрані військові сили, а також 200 слонів.

І все-таки звідки ці тварини?

Є ще одна версія. В лісах Атласу і, можливо, навіть у північних областях Північно-Західної Африки жили невеликі слони, про яких вже згадувалося вище. Знищення лісів, полювання спричинило їх зникнення у І столітті н. е. Багато античних авторів — від Геродота до Ювенала — згадують про існування низьких слонів. Щоправда (за винятком наскельних малюнків), не знайдено жодних слідів цих тварин — ні однієї кістки, жодного черепа. Можна припустити, що в таких місцях кістки швидко розкладаються, тому більшість зоологів визнають існування в минулому північноафриканського слона, схожого на африканського, але меншого за габаритами.

Чи міг Ганнібал використовувати таких невеликих слонів? Більшість істориків доходять цього висновку. До того ж античні автори хоча і твердили, що атлаські слони менші за свого індійського брата, але ніколи не говорили про їх як про карликів. Мало того, з пропорцій погонича і слона, зображених на пунічних монетах, видно, що цей слон усе-таки сягав близько 2,5 метра. Тобто: його розмір був надто великий для того, щоб його могли використовувати як бойового слона.

Іншими словами, цілком можливо, що 37 бойових слонів Ганнібала — вихідці з Атласу. Звичайно, карфагеняни могли роздобути і трохи великих тварин — за посередництва єгиптян. Але ввозити їх у великій кількості вони не мали змоги. Та й навіщо було їхати так далеко за тим, що вони могли знайти поблизу?

Утім, у легендах про слонів Ганнібала ще багато незрозумілого. Уже не раз шанувальники давньої історії намагалися повторити його шлях через Альпи на слонах. Але досі це нікому не вдавалося. До того ж щоразу такі спроби викликали бурхливий протест товариств охорони тварин: те, що Ганнібал міг собі дозволити в ті жорстокі часи, нині справедливо вважають знущанням над тваринами.