Зовсім зіпсувалася наша домашня кішка — перестала пити магазинне молоко. Їй байдуже, яка фірма запаковує його в барвисто розмальовані поліетиленові пакети, дивиться лишень жалібно у вічі і просить, щоб налили в блюдце іншого. Тому, хоч і не зовсім зручно, але доводиться вранці заскакувати на ринок і потім у багатших колег проситися «поквартирувати» до вечора в холодильнику. Тільки й на ринку молока не побільшало, хоча раніше влітку ним було хоч залийся... І ціни стали злі, наче бджоли у безвзятковий період.

Але якщо поміркувати, то чому вони мають бути добрі й доступні кожному? Візьмемо офіційну статистику, до якої наш народ завжди ставився з недовірою. Згідно з нею, в Запорізькій області на початок року налічувалося 82,2 тисячі корів, переважно (64,3 тисячі голів) у приватному секторі. Якщо підходити за мірками радянських часів, то це — поголів’я середнього сільського району. Знову-таки якщо вірити статистиці, торік в області було надоєно аж 95,2 тисячі тонн молока, тобто по 53 літри з розрахунку на душу населення. Якби воно все надходило у продаж, то середньостатистичний запоріжець міг би випивати щодня по 150 грамів цього колись народного продукту, що, звичайно, є лише мрією. А отой багатий асортимент молока і молочних продуктів, який спостерігається в супермаркетах, зумовлений не лише високими цінами на них, а й товарною інтервенцією з-за кордону. Хоча, якщо вірити етикеткам, майже все, що в нас продається, — вітчизняного виробництва. І в багатьох випадках, коли скористатися безплатною послугою такого тонкого дегустатора, як кішка, далеке від споживчих якостей натурального продукту.

Щоб переконатися у цьому, киньте шматок вершкового масла на розпечену сковорідку і побачите, що з того вийде. Там плаватиме сироватка, а в ній — якась біла речовина із запахом смальцю, і аж ніяк це не буде ні селянське, ні фермерське, ні просто коров’яче масло. Та ніхто й не приховує — в молочні продукти нині «модно» додавати різні наповнювачі та ароматизатори. Вони мають чітке функціональне навантаження. Скажімо, в молоко їх додають, щоб воно швидко не скисало й не скипалося, в сметану — щоб була не така кисла, а в масло — щоб здавалося приємним на смак і тримало форму. Тобто, незважаючи на те, що Верховна Рада свого часу прийняла закон про молоко і молочну продукцію, державні контролюючі органи чомусь не можуть ефективно боротися з нахабним відступом від стандартів. Зате спостерігається дивна картина: за статистичними даними, порівняно з минулим роком поголів’я корів в області скоротилося на 5,1 тисячі голів (насправді кількість вирізаної великої рогатої худоби наполовину більша), а за звітністю переробних підприємств, виробництво молока і молокопродуктів залишається майже на тому само рівні. Цікаво, звідки ж вони взялися?

Оскільки майже 84 відсотки його надходить з приватного сектору, в переробників з’явився дуже серйозний козир стосовно аргументації якості готової продукції. Мовляв, що ви від нас хочете, коли молоко від «дядьківських» корів у кращому разі приймається першим сортом, у гіршому — зовсім несортовим, й, аби довести його хоча б до якоїсь кондиції, потрібно і відфільтрувати, і охолодити, а вже потім на щось перепустити. Звідси — низькі закупівельні ціни, які влітку ще більше падають і просто відбивають всяке бажання тримати на селянському подвір’ї корову. Для порівняння: літр зданого молока залежно від сортності у травні коштував від 1,8 до 1,1 гривні, а собівартість його виробництва на тваринницьких фермах великих сільгосппідприємств становила від 97 копійок до 1,17 гривні. Це там, де на відміну від баби Мотрі чи діда Максима можуть підрахувати виробничі витрати і мають можливість завдяки освоєнню прогресивних технологій та поліпшенню організації праці скоротити їх до мінімуму. Але і в індивідуальному секторі хоч і працюють безплатно, теж ведуть свою арифметику. Вона проста: є у дворі хоча б важкий мотоцикл, котрий допоможе прогодувати худобу влітку і заготувати сіно на зиму, з’їздити на ринок, можна і звалити на плечі ці турботи, а ні, то чи варта шкура вичинки?

Великої шкоди індивідуальному та громадському тваринництву завдав і обвал закупівельних цін на м’ясо. Селяни втратили інтерес до вирощування живності, і більшість людей похилого віку та працівників з низькою зарплатою вважають за краще вирішувати свої побутові проблеми за рахунок житлових субсидій, ніж гнути горба на перекупників, котрі наживаються на результатах їхньої праці. Але не лише тому вирізають худобу. На селі ще з шістдесятих років минулого століття ходять недобрі чутки про «туберкулізацію» та лихих ветеринарів, котрі аж надто активно виконують чиєсь соціальне замовлення і відправляють «дядьківську» худобу на м’ясокомбінати. З такою само легкістю присуд ветеринарів спустошує й цілі тваринницькі корпуси на фермах, якщо виникає підозра стосовно захворювання корів на туберкульоз та лейкоз. Як правило, під ніж підводять найкращих, найпродуктивніших тварин. І, як стверджують зооінженери, переважно даремно, тільки тому, що наша ветеринарна служба послуговується дідівською методикою діагностування та неякісною сироваткою.

Коли в дев’яностих роках по селах почали розбирати тваринницькі ферми, особливо й не журилися, бо думали, що народ нагодує селянин-приватник. Він, можливо, й нагодував би, якби мав для цього відповідну матеріальну базу: а то й сам голодує, й державі не підмога. І жодними закликами чи навіть репресивними заходами людей не примусиш займатися тим, що їм невигідне. Вихід один — відроджувати великомасштабне тваринницьке виробництво, яке в області майже знищили. Майже тому, що подекуди мудрі люди навіть у часи реформування агропрому не рубали з плеча і не лише зберегли все те, чим славилися їхні господарства, а й примножили колишні набутки. Зокрема, це стосується керівників ВАТ «Племзавод «Степовий» Кам’янсько-Дніпровського району Анатолія Волкова та ТОВ «Агрофірма «Росія» Бердянського району Анатолія Ніколенка. Завдяки впровадженню сучасних технологій та порідному добору дійної череди в цих господарствах на корову надоюють за рік до 6 тисяч літрів молока і по нього приїжджають заготівельники аж із Миколаївської області.

Але таких прикладів, на жаль, небагато. Із 120 сільськогосподарських підприємств, де тримають корів, лише 20 мають з того якусь вигоду, інші — одні збитки. Навіть за великого бажання займатися виробництвом молока вони без фінансових вливань не здатні перебудувати ферми на сучасний лад, а держава у цьому їм не сприяє. Тому в області виношують ідею про розробку власної програми відродження тваринництва, яку мають затвердити на липневій сесії обласної ради.

Запорізька область.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.