Я проста жінка, з гуманітарним складом розуму, яка дуже далека від навіть скільки-небудь приблизного розуміння, як працює техніка. От, мені пояснили, на які кнопки натискати і як включати, далі я не вникаю. Навіщо? Цих сучасних технічних див стільки, що доки з одним розберешся, з
’явиться десять нових і знову не уженешся.У мене в житті, як і у всіх, щодня дві зміни: робоча і домашня. А у вихідні
— на вибір: садити щось на дачній ділянці або ремонтно-будівельні роботи в будиночку. Тож на технічний прогрес часу і сил немає.Одне погано, я дуже люблю, коли в будинку чисто. І от, коли я вийшла заміж і переїхала до чоловіка в його холостяцьку квартиру, ой, що я там побачила... Ні, я теоретично розумію, що погано організований простір
— ознака високоорганізованого розуму... Але я навіть не уявляла, до якого ступеня високоорганізований цей розум... Йому абсолютно не заважають купи будівельного сміття після ремонту, який закінчився ще два роки тому. Я не така талановита людина, а тому весь час намагалася розгребти цей двокімнатний «барліг»... Виходило в мене з перемінним успіхом.Але що мене фізично мучило, так це хронічна необхідність розмовляти по дуже брудному телефону. На ньому було все: крейда після ремонту, бруд, плями від кави і від бутербродів, напевно, з кетчупом. Щораз, коли треба було взяти слухавку, я внутрішньо здригалася від відрази.
І от одного разу, коли я нарешті добралася до того, що трохи вище за підлогу, я спробувала відмити телефон. Я терла його порошком, потім содою, потім усілякими дивами сучасної хімічної промисловості
— все без особливого успіху. Після 140 хвилин цього миття, я пішла на рішучі заходи: відключила телефон з розетки, налила в тазик «Доместос» і, перевернувши телефон клавіатурою донизу, замочила. Щоб бруд вимився з усіх щілин.Години через три телефон став абсолютно чистенький, тільки зовсім не працював. Тобто абсолютно...
Коли чоловік прийшов з роботи, він мені сказав:
«Усі жінки не розбираються в техніці, але ти з нею просто несумісна».
