«Тут стояли ліжка, застелені ворсистими, як собача шерсть, ковдрами, з одного боку яких фабричним способом було вигаптувано слово «Ноги».

Е... Було, та загуло. Тобто давно минули ті часи, коли писали свої дотепні твори Ілля Ільф та Євген Петров. І тепер вже нікому навіть у голову не збреде позначати один із боків ковдри отим банальним «Ноги». Тепер он таким само фабричним способом на ковдрі гаптують напис «Голова». Причому йдеться не про оту, задля якої доводиться купувати шапку чи картуз. Ні! Вигаптовують підприємливі виробники модних нині ковдр ціле словосполучення «Голова Верховної Ради України».

Що, ви ще не бачили такої ковдри в продажу? Навідайтеся до крамниць і пересвідчитеся, що цей товар і справді вже з’явився в продажу. Щоправда, купити його вдається не кожному. Бо за цими ковдрами одразу шикується черга із штовханиною, лайками, взаємними звинуваченнями «вас тут не стояло!» і розпачливими вигуками «більше двох в одні руки не давати!»

Гадаєте, ажіотаж спричинений тільки отим одненьким позначенням «Голова...» на тому місці, де колись писалося «Ноги»? Зовсім ні. Тим паче, що цей напис на ковдрі притулився збоку. А на головних місцях — з обох боків диво-ковдри — очі бачать інші слова.

Отже, з одного боку вигаптувано «Президент України». Плюс поряд дуже художньо виконані бджоли, які хоча й не гудуть, однак тішать найвибагливіше око.

А на протилежному краю ковдри не менш цікава художня композиція — напис «Прем’єр-міністр України». І само собою, довкола вже не бджоли, а автомобільні рулі, рулі, рулі.

...Блат — велике діло. Тому мені таки дісталася така цікава ковдра. Нехай тільки на дві ночі, проте дісталася. Думаєте, виспався під нею вволю? Чорта лисого! Тільки вкриюся диво-ковдрою, а вона — шасть в один бік. Що за дідько? Знову підтягнув під самісіньке підборіддя, а ковдра хутко поповзла вже в інший бік.

А... Он воно що! Мабуть, це гемонський кіт, який має звичку мати мене за теплу лежанку. Прогнав нахабу і лежу собі вкритий. Дві секунди лежу, три, чотири... А далі ковдра знову кудись поповзла.

Одне слово, тільки те й робив, що ганявся за нею всеньку ніч. Так і не поспав і не погрівся під тією ковдрою.

Проте невдовзі я заспокоївся. Бо всі інші, кому пощастило придбати диво-вкривачку, теж дружно скаржилися на таку ж халепу. Не ковдра, лаялися, а вічний двигун. Навіть хвилини на місці не влежить. Туди-сюди. Сюди-туди. Туди-сюди. І так до самісінького ранку.

Та ви наш люд знаєте. Він практичний, як ніхто. Приміром, мені один дядько похвалився, що прилаштував цю ковдру для... пиляння дров.

— Тільки тирса сиплеться! — запевнив задоволений своєю винахідливістю. — І лише встигай підкладати! Спершу, понімаєш, вдома все попиляв. Потім, спасибі ковдрі-пилці, у сусідів. А це тепер подамся, понімаєш, на заробітки в сусіднє село...

Також не секрет ні для кого, ковдри з написами «Президент» та «Прем’єр» дедалі активніше тепер використовують і замість традиційних канатів для перетягування. Візьмуться кремезні лобурі за обидва боки ковдри і тягнуть, аж очі на лоби лізуть!

Коротше, ви вже, мабуть, допетрали, що оті умільці, які запустили у виробництво цей товар, по-своєму відреагували на перетягування повноважень, що не припиняється «нагорі».

«Стоп, — скаже, мабуть, уважний читач. — Хіба автор рахувати не вміє? У ковдри ж чотири боки. З одного боку, значить, візьметься Президент України, з другого — Прем’єр, ще з одного — Голова парламенту. Загалом три. А четвертий бік?..»

Для тих, хто ще не второпав, пояснюю. Один вільний бік спеціально залишили для нас із вами. Тобто для виборців, які свого часу довірили нашим керівним персонам владу зовсім не для того, щоб вони її ділили день і ніч. Отож, може статися, ми разом якось так смикнемо оту уявну ковдру до себе, що всі інші залишаться ні з чим. Влади і повноважень у них залишиться рівно стільки, щоб ділити їх у власних сім’ях. І керуватимуть вони тоді тільки своїми котами, псами, акваріумними рибками, голубами тощо. Тобто представниками фауни, які поки що навіть не підозрюють про існування ковдри не для вкривання, а для перетягування.

Донецьк.