Літо швидко спливало. Втомившись від нескінченної низки проблем, я взяла на роботі відпустку і поїхала на Південний берег Криму... Усіх відпочиваючих у Форосі нескладно було порахувати на пальцях.
«За ті ж гроші можна набагато комфортніше в Туреччині відпочити», — жалілися вони. Публіка пляжу — декілька добропорядних родин з числа приїжджих, місцеві мешканці і супровідні, котрі привезли дітей у табір. Саме вони і стали героями цієї історії.Він:
«Усе нормально в масштабі одного дня»Дмитро з’явився в табірній їдальні, як свіжий вітер. Симпатичний, товариський хлопець 25-ти років — він був з тих людей, яких після п’яти хвилин спілкування вважаєш добрими знайомими. Виявилося, що влаштовувати дитячі свята і музично-ігрові шоу — його професія і бізнес. Дмитро привіз на відпочинок нову групу дітей і вже через три дні повинен був повертатися. Але і на цей час у нього були наполеонівські плани. Він метушився, прагнув скрізь устигнути — і створювалося враження, що хлопець хоче не просто відпочити від київської суєти, а... забутися. Але на другий день зіпсувалася погода, на морі почався шторм. Ми розговорилися з Дмитром у барі за чашкою кави, і він розповів мені свою історію.
— Я був закоханий у Ірину з дитинства. І ні в наших батьків, ні у друзів не було навіть найменшого сумніву, що ми одружимося. Корективи внесло життя. Я поїхав у Київ, а Ірина залишилася вчитися в Черкасах. Бізнес не залишав часу для поїздок до коханої. Приїжджав дуже рідко. А Ірина чекала і вірила, що незабаром одружимося і будемо, нарешті, разом. І непомітно ми звикли жити одне без одного.
Звичайно, я зустрічався з іншими жінками. Деякі з них були старші за мене. І зараз у Києві в мене є Надя. Їй сорок років. Нас пов’язує спільний бізнес, разом ми живемо вже два роки. Все нормально в масштабах одного дня. Хоча мої батьки ніколи не сприймали серйозно наші стосунки. Я і сам розумію, що перспективи в нас немає. Єдиним серйозним почуттям у моєму житті залишається любов до Ірини.
Дмитро довго розповідав про те, що зовсім заплутався, що ще не готовий до сімейного життя, що в нього немає своєї квартири в Києві. Втім, як виявилося, його все влаштовувало доти, доки Ірина не повідомила про те, що через тиждень виходить заміж. З тих пір він не знаходить собі місця. В душі він упевнений, що Ірина, як і раніше, любить його, але втомилася чекати.
— А може, наречений багатий, і вона виходить за нього через гроші?.. Що ж робити? Може взяти і поїхати до неї? Розірвати весілля, забрати її в Київ, зняти квартиру і жити з нею?! А як же Надя? Адже вона нічого не підозрює. До речі, ви незабаром її побачите: Надя привезе в табір наступну групу дітей.
Вона:
«А розставання неминуче»Надя приїхала через кілька днів. Їй нізащо не даси сорок: красива, стильна — вона виглядала дуже впевнено. Такій жінці досить легкого флірту — і чоловік біля її ніг. Таку, як вона, і запитувати не станеш — подумала я, вже змирившись з тим, що продовження в Дмитрової історії не буде. Але...
З ким поділитися наболілим, як не з людиною, з якою ніколи більше не зустрінешся? Дмитро дарма думав, що Надя живе в щасливому невіданні. Ми разом лежали на пляжі, коли вона набрала номер мобільного телефону Дмитра.
«Абонент поза зоною досяжності» — відповіла трубка. «Точніше і не скажеш», — сумно посміхнулася Надя і розповіла свою історію.— Мені дуже добре з ним. Мене вважають успішною. Здається, що у мене є все... І нічого. Я добре заробляю, гарно виглядаю, але мені сорок, а в мене — ні родини, ні дитини. Мені добре з Дмитром, але я розумію, що він не пов’язує своє майбутнє зі мною. І чим довше ми разом, тим важче розставання. А воно неминуче. І справа навіть не у віці... Нам зручно жити разом: кожен бере один від одного те, чого йому бракує, але одне одного ми не любимо.
А колись у мене був хлопець. Із Сергієм ми разом училися в інституті. Тоді мені здавалося, що він занадто простий для мене. У житті він не ставив для себе надзавдань, але якось дивно умів радіти життю, бути щасливим. Тільки я його не оцінила. Я віддала перевагу кар’єрі над одноманітностю сімейного життя. А можливо, це і було моє щастя...
...Через кілька днів Надя відправила Дмитрові прощальну SMS-ку:
«Ти заслуговуєш щасливого майбутнього, якого в нас з тобою не може бути. Розстанемося просто. Ключ від квартири залиши на столі, а двері зачини».Продовження цієї історії допише життя.
Крим.
