Про війну писали чимало. Та оця невеличка книжечка особлива, адже в основі її конкретні події і люди. Те саме можна сказати і про мемуари маршалів, але там за цифрами не видно звичайного солдата. А книга “За горами гори...” — це погляд на війну з окопу. Очима хлопчини, який лише вчора змінив шкільну форму на військову й потрапив у пекло відступу. Цим хлопчиною був автор книги Анатолій Дяченко — письменник-фронтовик, відомий на Полтавщині літературознавець і громадський діяч.
“Від Ворскли до Тереку” — цикл оповідань про перші дні війни, про змужніння автора, його бойових друзів. А от інший цикл “За горами гори...”, що дав назву всій книжці, показує вже іншого солдата: він нюхнув пороху, знає, як воювати, а воює він у досить специфічних умовах — у горах Кавказу. Там сержант Дяченко став бійцем-альпіністом.
Повість “Кавказька Рів’єра” ніби підсумовує той період, що ледь не закінчився трагічно для автора, адже назва повісті — то назва евакошпиталю, де після тяжкого поранення опинився Анатолій Дяченко. Та й тут не обійшлося без цікавих зустрічей з людьми війни. Розповіді про них — чи не головна цінність книги А. Дяченка. Тут і Вітя з Павленок, син полку, і кобеляцький дядько Іван, котрий ціною власного життя врятував автора, і капітан Ештокін, лейтенант Міщенко, зв’язківець Павло Галушка та інші — це все невигадані персонажі. Серед них багато й земляків, яких добре знають полтавці. От хоча б хоробрий зв’язківець, а нині відомий художник Володимир Павлюченко (“Попереду Павлюченко”), Герої Радянського Союзу Іван Бабак (“З пістолетом проти “мессершміта”) та Кузьма Нездолій (“Неймовірне очевидне”).
Книга “За горами гори...”, видана “Полтавським літератором” та агентством “Астрея”, стала певним підсумком 50-річчя творчої діяльності Анатолія Миколайовича Дяченка — письменника і педагога, який відкрив шлях у літературу багатьом знаним нині на Полтавщині та за її межами літераторам.