Дедалі частіше в об’єктиви крутих фотоапаратів західних туристів в Україні потрапляють не стародавні храми, а згорблені селяни на полях із сапами і лопатами. Треба ж, такий архаїзм у центрі Європи в постіндустріальну еру комп’ютерів і космічних шатлів! Але найгірше те, що ми не лише не вдосконалюємо успадковані від СРСР технології, а свідомо скочуємося в методах виробництва до рівня первісної палки-копалки. Як приклад може бути ситуація на Луганщині. У колись передовому за технічним оснащенням вугільних шахт краї, сьогодні, як гриби, ростуть так звані «копанки». Це шахти-нори, в яких працівники в примітивних умовах найтяжчою працею добувають вугілля. Держава підтримує ці шахти — легалізує їх діяльність, відряджає на міні-копальні інспекторів з податкової, екологічної служб, охорони праці. Працівники копанок атестовані, їм йде стаж, нараховуються соціальні виплати. Так, сьогодні в Перевальському районі Луганщини копанки дають половину видобутого вугілля. Виходить, первісним способом добувати вугілля в Україні вигідно: немає потреби витрачатися на нове обладнання, електрику. А людей можна не шанувати. Безробітних вистачає.