Із досьЄ «ГУ». Петро Димінський народився 1954 року в Кривому Розі. 1987 року закінчив Криворізький гірничорудний інститут. Розпочав трудову кар’єру на підприємствах Львівсько-Волинського вугільного басейну. Пройшов шлях від гірничого майстра до директора однієї з найбільших шахт — «Великомостівської-3». Має двадцять років підземного стажу — отже, давно міг уже бути на пенсії. Натомість пішов у бізнес і 2000 року очолив спостережну раду НПК «Галичина». 2002 року був обраний народним депутатом. Працює в Комітеті ВР з питань ПЕК, позафракційний. Почесний президент футбольного клубу «Карпати».
— Петре Петровичу, оскільки футбол присутній у вашому житті з юних літ (відколи ви ще грали в команді «Кривбас»), дозвольте запитати: що спільного між футболом і політикою?
— Для мене як футбол, так і політика — це велика гра, в якій виграє сильніший. Це має бути насамперед чесна гра. Напружене змагання ідей, команд, гравців за честь нашої держави. Люди, які звикли жити за спортивними правилами чесної гри, не можуть залишатися осторонь становлення чесної влади і людських правил гри у своїй державі...
Із футболом поєднане все моє життя, він — завжди в моєму серці. Нещодавно наш футбольний клуб «Карпати» став меценатом видання книжки «Нам пора для України жить! (помаранчева революція)». Це — альбом з унікальною фотохронікою й коментарями подій, які змінили життя України, її політичний і моральний клімат. 26 листопада 2004 року ФК «Карпати» першим із спортивних організацій України випустив офіційний прес-реліз, яким підтримав учасників помаранчевої революції. А 27 листопада після матчу з «Нафтовиком» команда «Карпати» приєдналася до своїх уболівальників у Києві, на Майдані.
— А які ваші особисті політичні орієнтири?
— Я зараз позапартійний і позафракційний. Завжди прагнув у своєму житті до самостійності, а партійна і внутріфракційна дисципліна мене не дуже приваблює. Вважаю себе людиною незалежною, вільно можу висловити свою думку, прийняти власне рішення і прислухаюся лише до 280 тисяч своїх виборців.
— Які проблеми паливно-енергетичного комплексу вважаєте найактуальнішими?
— Це питання вже лунало, коли я йшов на вибори. Ще тоді казав: суверенітет України визначається насамперед її енергетичною незалежністю. Бо коли Україна залежить від одного джерела постачання енергоносіїв, вона не зможе здобути повну незалежність. А найактуальніша проблема, яку насамперед треба вирішувати Верховній Раді, нашому комітетові, — це вироблення стратегії енергетичної безпеки України.
Попередньою владою в цьому напрямі зроблено дуже багато прорахунків. Нині Президент Віктор Ющенко видав указ про створення вертикально інтегрованої структури на базі Укрнафти. Туди, можливо, ввійдуть ті заводи, де ще збереглася частка державної власності. Отже, держава таким чином зможе проводити свою політику в цій стратегічно важливій для нас сфері. Дуже сподіваюся, що тепер ця політика відповідатиме національним інтересам України, а не обслуговуватиме інтереси чужих для нас бізнес-груп.
Очевидно, сьогодні заслуговує на розуміння й підтримку з боку нової української влади і вітчизняний НПК «Галичина». Нині тут переробляють понад 2 мільйони тонн нафти на рік, а мережа заправок — понад триста. Коментарі, як кажуть, зайві. Колектив НПК «Галичина», керівництво якого зазнало жорстоких переслідувань та шельмувань від попереднього режиму, зробив вагомий внесок у підтримку помаранчевої революції: надавав і автобуси, і пальне, і фінансову допомогу...
— Чи можна вже говорити про якісь нові напрацювання у сфері енергетичної безпеки?
— Один із внутрішніх резервів, який дасть змогу отримати ще одне джерело постачання нафти в Україну, — це нафтопровід Одеса—Броди. Нам треба брати участь у видобутку нафти в інших країнах — наприклад, в Іраку. За ті роки, відколи там перебувають наші миротворці, маємо право на свою частку в освоєнні їхніх багатих ресурсів. Цікавими можуть бути проекти з країнами Латинської Америки, Лівією. Резервів багато — потрібно лише мати політичну волю, щоб залучати їх на користь Україні.
— З якими скаргами до вас найчастіше звертаються виборці?
— Серед серйозних проблем округу визначальними є ліквідація наслідків бездумного господарювання, яке, власне, призвело до техногенної катастрофи на Дрогобиччині, у Бориславі та Стебнику. Гострою є проблема газифікації сіл. Серед суто особистих прохань було одне таке. В Італії загинув мешканець Дрогобича, і його дружина не могла з’ясувати, сталося це з вини загиблого чи ні. Якщо ні, то італійська сторона мала б виплачувати страховку, адже той чоловік перебував там легально. Зрештою, сім’я загиблого таки отримала страховку. До депутата-мажоритарника часто люди звертаються, як до останньої інстанції.
— З ким із депутатів ви спілкуєтесь у парламенті?
— Практично з усіма лідерами фракцій, менше — з СДПУ(о), більше — з львівськими депутатами.
— Не доводилося з’ясовувати стосунки навкулачки?
— Слава Богу, на рингу ні з ким не був.
— Чи підтримуєте спортивну форму?
— Іноді граю у футбол, та частіше — у великий теніс.
— Чому місцеві ЗМІ так часто пишуть про ваш особливий вплив на регіон, про так звану руку Димінського? А от із вашого боку — ні пари з уст...
— Я не даю коментарів з приводу таких публікацій. Мені справді близьке гасло «Не словом, а ділом!» Можливо, хтось хоче спровокувати якийсь конфлікт. Я не в опозиції, але маю позицію. Говорю це відкрито. Багатьом це, звісно, не подобається, однак плести інтриги, та ще підкилимні, — не в моєму стилі.
