ПОВАГУ ТРЕБА ЗАСЛУЖИТИ

Що це саме так, переконався після спілкування з жителями «його» сіл — у Грушці, Великих Троянах, Станіславовому та Синьках, де проживає Юрій Михайлович. Селяни, з якими доводилося розмовляти на вулицях, у сільській раді, школі чи в полі, казали про свого «Аніскіна» лише добрі слова. І це можна зрозуміти, бо Литвинюк уже тривалий час працює на дільниці. А звідси і досвід, і віддача. З 1995 року, коли з ДАІ перейшов на цю посаду, обслуговує одну й ту саму територію. А це майже 150 квадратних кілометрів, на яких розташовано три сільські ради та мешкає п’ять тисяч населення.

Без службового автотранспорту тут дільничному ніяк не обійтися. Чого варті лише Синьки, які розтягнулися на 14 кілометрів вздовж річки. Майже такі самі за територією та кількістю мешканців Грушка та Великі Трояни. Тож можна лише уявити, як він встигав всюди побувати на перекладних. З минулого року, коли Юрій Михайлович отримав службову «Таврію», стало легше. Проте головного болю не поменшало. Доводиться перейматися п’яницями, яких нині в селі надміру, важкими підлітками, злодіями і навіть наркоманами.

Малоприємного контингенту, який повинен постійно перебувати у полі зору міліції, вистачає і на дільниці Литвинюка. І щоб не потонути у вирі людських пристрастей, потрібно не просто службову лямку тягти, а й жити поміж людей, в будь-яку годину дня і ночі бути в курсі всього, що відбувається в довколишніх селах. І, виходячи з ситуації, приймати рішення. А робити це, погодьтеся, можна лише тоді, коли маєш життєвий та професійний досвід. Саме його, на думку голови Синьківської сільської ради Віктора Нижника, у дільничного вистачає.

— Я вісім років очолюю сільську раду, — каже Віктор Іванович. — Й весь час співпрацюю з Литвинюком. І його, і мене в однаковій мірі цікавить стан правопорядку в селі. За цей час доводилося брати участь у багатьох спільних правоохоронних заходах, запобігати крадіжкам та розкривати інші злочини, скоєні в селі. Для прийому громадян дільничним ми виділили кабінет у приміщенні сільської ради. Громада завжди зважає на думку Юрія Михайловича.

Про співпрацю влади і дільничного свідчить і такий факт: коли у дільничного не було телефону, Нижник давав йому користуватися своїм. Нині, щоправда, такої потреби немає, бо Литвинюк вже «мобільний».

— Злочини, які трапляються у нас, мабуть, характерні для всієї області, — зазначає майор міліції. — Сьогодні найбільше непокоять крадіжки живності. Літо, селяни виводять на випас і припинають за селом у балках та ярах корів і телят. Цим користуються зловмисники. Сприяє тут крадіям і автотраса Київ —Одеса, яка проходить через дільницю. Щоправда, цуплять не лише з випасів, а й з ферм сільгосппідприємств, сараїв, які в літній час через спеку господарі не зачиняють. Нещодавно, наприклад, вночі зникло шестеро коней. Їх пошуки привели дільничного на Черкащину. Злодії, скориставшися відсутністю сторожа, вкрали коней і здали на ковбасу.

Непокоїть дільничного і громадськість ще одна гостра проблема — злочини проти самотніх літніх людей. У них грабіжники відбирають пенсію, обкрадають хліви та городи. Буває, що нелюди навіть позбавляють життя стареньких заради пенсійних гривень.

...Незабаром двадцять літ мине відтоді, як у мальовничих Синьках поселився випускник аграрного технікуму Юрій Литвинюк. Спершу працював агрономом, потім покликали на роботу в міліцію. Коли запропонували йти дільничним на кілька сіл, погодився й осів у цьому селі. І хоч він і не корінний його житель (родом Литвинюк із Ладижинки сусіднього Уманського району, що за якихось десять кілометрів звідси), та давно вже став своїм. Бо живе серед щирих людей і заради людей. Саме тому портрет старшого дільничного Улянівського РВ УМВС України в Кіровоградській області майора міліції Юрія Литвинюка занесено на Дошку пошани УМВС області.

 

Кіровоградська область.