Новий державний бюджет запровадив механізм авалювання векселів на імпортну давальницьку сировину, що змушує підприємства, котрі на ній працюють, брати додаткові банківські гарантії, до того ж влітати у немалу копійку. Ці зміни до бюджету поставлять на коліна таке підприємство, як «Трембіта», власникам якого буде важко знаходити необхідних три мільйони гривень на місяць, адже фабрика розраховується за імпортну сировину готовим одягом. Тобто дешевою робочою силою.
Розуміючи небезпеку, яка нависла над підприємством, директор Стелла Станкевич уже підготувала листа на ім’я Юлії Тимошенко, де йдеться про недоцільність запровадження нової форми векселів. Мовляв, ще 80 подібних швейних підприємств України працюють за давальницькими схемами. А тому можуть зупинитися. Що ж, прем’єру Юлії Тимошенко доведеться вибирати: або йти шляхом на подорожчання вартості потогінної праці у три зміни, що, без сумніву, відштовхне західних партнерів, котрі працюють з «трембітами» лише завдяки дешевизні робочих рук, або ж залишити нещадну експлуатацію хороших українських швачок поза увагою уряду.
Навряд чи уряд Юлії Тимошенко піде на поступки, себто на поновлення сумнівної економічної моделі, за якої західні партнери у хвіст і гриву експлуатують українців, а директори таких «спільних» підприємств роблять вигляд, що розвивають галузь. Один за одним зводять приватні особняки і раз по раз купують собі нові титули-цяцянки на різних платних київських імпрезах. Тому директору «Трембіти» Стеллі Станкевич та подібним підприємствам України доведеться перелицьовувати свою модель господарювання на бік, симпатичний з погляду української економіки, влади і простих людей, котрі заробили на краще життя і умови праці.
Очевидно, що шити треба з хорошої сировини, закупленої, а ще краще — виробленої самими, а в ціну експортованих у Європу костюмів чесно закладати справжню вартість якісної української праці. Настав час припинити примітивне рабство за роздмуханими фасадами ерзац-вітчизняних «флагманів».