Колись у “Голосі України” була замітка одного голови колгоспу. Він писав про жінку, котра під час війни рятувала хліб. Вона ходила і збирала на полях колоски. Крадькома виносила зерно зі зруйнованих хат. А свій “скарб” ховала в підвалі.
Навесні, коли прийшли наші, жінка все зерно віддала в колгосп, щоб було чим засіяти поле. Голова пише, що був “гарячий” час і він не запитав у героїні ні імені, ні прізвища, але пам’ятає, що в неї було багато дітей...
Можливо, це була моя мама — Новикова Катерина Осипівна. Нас у неї було дев’ятеро, я тоді була зовсім маленька і багато чого не розуміла. Йшла війна. Батько і старший брат були на фронті. А мама з дітьми — вдома. Жили ми тоді на Донбасі.
Уже згодом старша сестра Аня розповідала, як напали на наше село німці, як мама ховала від них зерно. А навесні маминою пшеницею засіяли колгоспне поле. На знак подяки голова дав нашій родині корову.
Неньки моєї вже давно немає в живих, але я так хочу, щоб про її подвиг довідалися.

Херсон.