Нещодавно в Національній академії наук України відбувся «круглий стіл» під назвою «Концепція державної етнонаціональної політики України — «за» і «проти». На ньому обговорювали представлений робочою групою (до якої ввійшли народні депутати, члени Комітету ВР з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, науковці й експерти у сфері етнополітики) законопроект «Про концепцію державної етнополітики України».
Згідно з останнім переписом населення в Україні проживає 48,2 млн. осіб, а це — 130 національностей. Найбільша етнічна спільнота — українці (37,5 млн. осіб). Інші спільноти належать до категорії національних меншин. І тут виникає парадоксальна ситуація. Вітчизняне законодавство в питаннях збереження ідентичності та культурної самобутності національних меншин цілком відповідає найкращим світовим стандартам, однак залишаються нереалізованими конституційні положення щодо корінних народів. Серед найголовніших проблем, зокрема, відсутність ефективної політики підтримки української мови та культури, яка була б із розумінням сприйнята більшістю російськомовного населення. Як результат — подальша мовна деукраїнізація населення. На низькому рівні залишається й політика щодо зникаючих народів (серед яких кримчаки — їхня кількість сягає близько 400 осіб, караїми — менш як 1200) та стосовно закордонних українців, української діаспори й трудових мігрантів — громадян України.
Тож працювати є над чим, переконані учасники «круглого столу». А автори законопроекту пропонують в основу етнічної політики покласти кілька важливих принципів. Зокрема, принцип «неухильного дотримання загальновизнаних норм людської етики, гуманізму, демократичності, поваги до національних мов і культур», «визнання поліетнічності та полікультурності українського суспільства» і найголовніше — «збереження територіальної цілісності держави при формуванні та реалізації державної етнополітики». Бо її основне завдання — забезпечення рівноправності та тісної взаємодії усіх етнічних спільнот, впровадження української мови в усі сфери суспільного життя й водночас вільний розвиток мов національних меншин.