Компанію цінителів ефірних випарів бачу майже щодня в районі станції метро «Шулявська». Зазвичай з ними ще дівчина і магнітофон. Поводяться не нахабно, випрошуючи дріб’язок у перехожих, і не ховаються від міліції. Тутешній патруль їх не чіпає. Пояснюють це просто: «Затримувати нас — зайвий клопіт. Бо ми неповнолітні, тут потрібна спеціальна служба, оформляти в інтернат. А звідти все одно втечемо». Це зрозуміло, а от школа, там же друзі? «А ми й так тут усі друзі. А вчитися навіщо? Журналістів ми не любимо (чомусь саме ця професія потрапила в немилість. —Авт.), а щось заробити можна й так. Навіть для занять бізнесом це не обов’зково!»
Нині вони набувають досвіду сутенерства. Знайомий розповів, що ці хлопці пропонували йому подружку в оренду, недорого. Нині її не було — начебто затримали, бо мала при собі ножика, подарованого на день народження. Тут хлопці надавили на жалість: «Дайте грошей, купимо їй ласощів, знаєте, як там сидіти? А ви нас сфотографуєте!». Вони клеїли дурня, як звичайні тінейджери, показували язики, сміялися. Надували кульки з клеєм. Один раптом запитав: «А що, роздягатися не треба?» Мені аж голова запаморочилася. Мабуть від надмірної кількості ефіру. Добре, що хлопці зникли, і я не дізналася, звідки таке запитання.
А за кілька днів компанія була у повному складі, доброму гуморі, й їхнє життя, переповнене ефіром, тривало.