Такого представницького зібрання ні машинобудівний завод, ні скромна Золотоноша не пам’ятали. На оглядини у складальний цех підприємства приїхали провідні фахівці металургійних комбінатів не лише з промислових центрів України, а й з Росії. Прибув «академік», ас ливарного виробництва, голова асоціації доменників Росії Володимир Шатлов. Прилетіли фахівці з устаткування з Тули, Новокузнецька, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Алчевська, Донецька...
Яке диво привело за тисячі кілометрів найповажніших «метрів» чорної металургії до маленького українського містечка? Для знавців-ливарників те диво стояло у цеху відкритого акціонерного товариства «Золотоніський машинобудівний завод імені Івана Лепсе». Називалося воно «комплексом для відкриття та закриття чавунної льотки доменної печі».
Ця багатотонна махина-велет, яку з повагою і захопленням оглядали гості, — найкращий у своєму класі зразок, без котрого неможливе металургійне виробництво. Як з’ясувалося, масштабний комплекс — не перша «ластівка» золотоніських машинобудівників. Їх потужні дітища успішно працюють на Донецькому металургійному комбінаті, «Запоріжсталі», «Азовсталі», тульському «Вторчорметі». Запоріжці, як і донеччани, вже вдруге замовили металевого помічника для свого виробництва.
— Ми довго шукали такий комплекс, — поділився представник Західно-Сибірського металургійного комбінату Віталій Березін. — Ті, що виробляються у нас в Росії, нас не задовольняли. Зарубіжні — також. Ми раді, що знайшли те, що потрібно, — простий і надійний агрегат. До того ж ціна його нам по кишені. Про замовлення вже домовляємося з його авторами.
Такої самої думки про спільний машинобудівний витвір золотонісців і конструкторів «Дніпродіпромашу» були й інші гості.
— Акціонерне товариство «Тулавторчормет» продовжує співпрацю з українськими колегами, — висловив думку свого керівництва начальник групи монтажу цього підприємства Анатолій Вешунов. —Комплекс із Золотоноші працює у нас, як годинник. Тепер йому потрібен «брат».
Похвальні слова фахівців приємно було чути не лише «батькам» комплексу, зокрема генеральному директору «Дніпродіпромашу», голові наглядової ради ВАТ «Золотоніський машинобудівний завод» Геннадію Алинову. Вражені були й журналісти, присутні на оглядинах комплексу. «Як сталося, що невелике —всього 500 працівників — підприємство вийшло на колишні неозорі загальносоюзні простори?» — таке запитання адресував «Голос України» директору заводу Володимирові Дятченку.
— Нелегко дався нам цей успіх, — зі щирістю розповів Володимир Миколайович. — Ми до нього йшли не один рік — через жорстку кризу, вимушені відпустки, простої... Я вдячний заводчанам — більшість із них висококваліфіковані спеціалісти, патріоти підприємства, котрі витримали ці тяжкі дні, місяці. І не лише вистояли — напружено працювала раціоналізаторська думка... Разом зі своїми партнерами, інженерним центром «Дніпродіпромашу», до хрипоти в голосі проводили «мозкові атаки». Тепер у нас повний портфель замовлень, стабільна зарплата і ми з упевненістю дивимося в завтрашній день.
Познайомившись з робітниками, майстрами цехів Золотоніського машинобудівного заводу, переконалася — без відданих своїй справі людей не вийшло б тієї «маленької» новинки, яка привернула до себе увагу металургів від Сибіру до Азова. У провідному складальному, у ремонтно-механічному цехах працювали люди, робочий стаж яких на цьому підприємстві сягає сорока років. До того ж поруч з ними трудилася молодь. «У нас батьки приводять на виробництво своїх синів», — з гордістю сказав головний інженер «машбуду» Віталій Олексенко. Отже, є ще порох у наших порохівницях.
Черкаська область.
