Коли в бюро, конторах і офісах банків Франкфурта-на-Майні закінчується трудовий день, для багатьох службовців починається ще одне життя. У кого є гроші, той жадає дівчат. Хто купив дівчат, хоче сексу, сексу, сексу. Якщо є гроші, то дівчата не проблема. Крім німкень, себе пропонує велика кількість росіянок, українок, котрі працюють нелегально. А також болгарок, литовок, естонок, латишок, румунок, для яких відчинилися двері в Європейський союз... Останнім часом особливий попит мають українки: вишукані й дорогі топ-моделі, котрі обслуговують п’ятизіркові готелі, працюють ескорт-дамами і одержують по дві тисячі євро за добу. Та інші, які чекають на клієнтів будь-якої погоди на вулиці і за 30 євро готові на все і скрізь.
У Франкфурті-на-Майні вже із залізничного вокзалу можна побачити червоні «серця» ліхтарів на будинках дешевих борделів і готелів. Сюди, в кафе вулиць Таунус-, Мозель-, Кайзер- і Ельбештрасе, з’їжджаються любителі цього виду розваг, повії, серед яких значна частина східноєвропейських з тримісячними гостьовими чи одномісячними туристичними візами в паспортах, а то і зовсім без будь-яких документів. У холод і спеку, напівоголені, вони пропонують товар «обличчям» — обтягнуті колготками ноги і сідниці, а також верх топлес — вже які Бог послав. Але на всякий товар є свій купець. А коли такий знайшовся, то за мить покупець і продавець розчиняються в будинках 21 борделя, розташованих у цьому мікрорайоні, практично в центрі міста.
45-річний Юпп Бунсен зовсім не схожий на «мадам» чи «мамочок» з художньої класичної літератури, котрі утримують борделі і знущаються над дівчатами, що потрапили на панель через бідність. Юпп усмішливий, спортивний, доброзичливий. Він утримує готель, чи, як написано на вивісці, «Еротичний центр «Аннабелла», на 33 кімнати, і здає їх погодинно чи добово. Дівчата платять не за кількість клієнтів, яких вони туди приводять, а за кімнату. Вартість її за добу — 120 євро. В цю суму входить також охорона об’єкта і самих дівчат. «Усіляке трапляється, — каже Юпп. — Клієнти бувають напідпитку, неврівноважені, а то і психічно нездорові люди. Допоки вони не виходять за допустимі рамки поведінки, то дівчина зобов’язана їх обслуговувати. Але на випадок небезпеки всі номери обладнано сигналізацією, коридори — відеокамерами, а на пульті й біля моніторів чергують кремезні, дужі чоловіки». «Як йде бізнес?» — запитую у хазяїна готелю. «Гріх скаржитися, — каже Юпп. — Хоча бувають часи, коли дівчата нудьгують біля телевізора, замість того, щоб заробляти гроші. Щоправда, не так часто. Адже Франкфурт — місто виставок і ярмарків. У дні їх проведення кількість клієнтів збільшується на третину. А у вихідні буває до 200 гостей за добу. Завдання персоналу готелю — забезпечити всі умови для того, щоб дівчата добре заробляли. І ми розуміємо, що робота в них важка».
«Працюють у тебе і нелегальні повії?» «Ні, навіщо ризикувати? — лукаво посміхається Юпп. — Ми здаємо номери тільки за наявності паспорта і дозволу на роботу, тобто зареєстрованим повіям». Знаю-знаю: роботодавець, який використовує нелегальну працю, у разі виявлення такого сплачує величезні штрафи. Але десь же зникають зі своїми клієнтами дівчата-нелегалки, що підпирають стіни будинків у «квадраті»...
Юпп дозволяє мені подивитися кімнату — робоче місце повії, а заразом знайомить з дівчиною, котра її знімає. «Твоя землячка, — посміхається Юпп, і я розумію, що він хоче зробити мені приємне. — Зараз вона вільна». Люся, як відрекомендувалася миловида 28-річна жінка, — постійна клієнтка в Юппа. Вона охоче і без сором’язливості розповідає про себе. Так, приїхала з Дніпропетровська. Сім років тому завербувалася за оголошенням на роботу офіціанткою в нічному клубі. Хоча їй ніхто не сказав, що повинна буде працювати повією, а тільки «за бажанням клієнта відвідувати його в номері», вона добре розуміла, що це означає. Але... робота в одному із ЖЕКів не давала їй ні заробітку, якого вистачало б, згідно з її уявою, на життя, ні задоволення. Їй здавалося, що десь є краще життя, на яке вона заслуговує. А для цього можна і повією потерпіти. Не назавжди ж, тільки аби грошей підзаробити. Та й гарна собою, сподівалася зустріти забезпеченого чоловіка, якому буде байдуже її минуле.
... Два роки вона працювала нелегально в «саунах», «клубах» і дешевих борделях. Один із клієнтів —літній, небагатослівний німець замовляв її дедалі частіше. І, нарешті, запропонував їй одружитися. Звичайно, це було не те, про що вона мріяла. Але життя нелегальної повії, з постійним страхом, що її може затримати поліція, було не солодше. Вона погодилася, вийшла заміж, народила дитину. Чоловіку, який працював у дрібній фірмі, а вихідними днями приходив розслабитися в бордель, утримувати сім’ю було нелегко, грошей знову бракувало. Люсі, котра не мала освіти, роботу теж не вдавалося знайти. Поміркувавши, вона вирішила зайнятися тим, що вже добре вміла — проституцією. Чоловік не заперечував. Але тепер у неї є дозвіл на цю роботу, за яку їй добре платять. Вона підрахувала, що, попрацювавши ще два роки, зможе розпочати власну справу: можливо, купити маленький готель і здавати кімнати повіям...
... Стіни її помешкання нагадують часи інквізиції: обвішані шкіряними батогами, металевими наручниками, якимись страхітливими пристосуваннями для катування. У кутку — незрозумілої конфігурації тапчани, призначення яких, імовірно, відоме тільки тим, хто полюбляє гострі відчуття. Суворість заліза і шкіри послабляють лише кокетливі різнобарвні трусики, мереживні бюстгальтери і безліч м’яких іграшок. «Люся приймає клієнтів, яким по душі атрибутика XVІ століття, — посміхається Юпп. — А бажання клієнта —закон. Кожна дівчина працює у своєму стилі: одному чоловіку подобається, коли вдають безневинну пастушку, а іншому по душі відьми. Що купують краще, те дівчата і продають...»
«Квадрат» біля вокзалу — для небагатих клієнтів і недорогих повій. Ті, котрі грошей не рахують, йдуть у район, що неподалік — на берег Майна з його фешенебельними особняками і ресторанами. Чи в банківський центр міста з п’ятизірковими готелями, де апартаменти обладнано саунами і джакузі. За них потрібно платити 250—390 євро за добу, від 2800 до 7500 євро на місяць. Тут за бажання вже в барі можна одержати дівчину для супроводу: топ-модель у сукні вартістю кілька тисяч доларів. Як красиву, так і дорогу: 1,70 м, 63 кг, 95С—65—60. 700 євро за годину. 1800 євро за ніч. 2400 євро за день. 3600 євро за два дні. 900 євро за кожен наступний. Такі призначені для банкірів, бізнесменів, багатих учасників франкфуртського ярмарку. З «наших» у таких готелях працюють одиниці, і вони мають надійні документи, що дають їм змогу не боятися. З другого боку, таку леді, якщо вона навіть працює нелегально, важко запідозрити в тім, що вона займається проституцією. А якщо і запідозрять, то навряд чи попросять піти жінку, котра замовляє в барі марочний коньяк, який коштує кількасот доларів. Інших же «наших» запросто можна зустріти вздовж автобанів: недоглянуті, з вибіленим волоссям і яскраво-червоними губами, у спідничках, що більше змахують на шортики, а то і без них. Вони мужньо терплять спеку, мороз, холодний вітер і безстрашно поринають усередину салонів автомобілів — у невідомість і у полон випадку. Якщо вони зникають у цьому світі назавжди, то шукати їх тут немає кому...
Франкфурт-на-Майні.
