Європейці іноді називають цю країну “піднебесна імперія”, туристи і політики — “країна контрастів”, місцеві жителі, скромніше, — “серединна країна” (Чжоун го), а географи просто — Китай. Країна шовку, паперу, порцеляни, пороху, компаса, чудової кухні, а тепер ще й космонавтів.

Історія Китаю почалася в другому тисячолітті до нашої ери. Численні війни, роздробленість, об’єднання, революції привели до проголошення 1 жовтня 1949 року Китайської Народної Республіки.

З кінця 70-х минулого сторіччя Китай узяв курс на модернізацію економічного і політичного життя з метою перетворити країну до середини XXІ століття на високорозвинену державу. А вже спочатку 90-х років у КНР почався перехід до соціалістичної ринкової економіки. Фактично це добре забута в колишніх країнах соціалістичної орієнтації так звана нова економічна політика, суть якої зводиться до того, що основні галузі господарства залишаються в руках держави, а значний розвиток економіки здійснюється під контролем держави за рахунок частки (як вітчизняного, так і іноземного) капіталу. Завдяки цій політиці в Китаї з’явилася багатоукладна економіка, розширено господарську самостійність підприємств, створено відкриті економічні райони і спеціальні економічні зони. Нині найзначніші іноземні інвестиції надходять зі США, Японії і Кореї. Здається, що Китай взяв до уваги прорахунки, яких припустилися колишні держави соціалістичної орієнтації і прийняв усе краще від економічно розвинених країн ринкової економіки.

Україна і Китай — держави, зацікавлені одна в одній. Позиції країн у міжнародній політиці близькі за духом, а товарообіг між країнами зростає з року у рік. Досить відзначити, що за обсягом торгівлі Китай належить до п’ятірки провідних зовнішньоторговельних партнерів України, експортуючи переважно товари широкого вжитку, вироби легкої і текстильної промисловості, взуття, комп’ютерну техніку, побутову електротехніку і багато чого іншого.

Одна родина —одна дитина

Китай посідає третє місце у світі (після Росії і Канади) за площею і перше місце у світі за чисельністю населення. У 1957 році в Китаї проживало близько 656 млн. чоловік, що становило тоді 1/4 усього населення земної кулі. А в 1986 році кількість мешканців перевалила за мільярд (1060 млн.). Нині в країні мешкає близько 1,3 мільярда осіб, і тому невипадково Китай проводить своєрідну демографічну політику, керуючися принципом: “Одна родина — одна дитина”. Для народження другої чи третьої дитини потрібно одержати дозвіл спеціального комітету з планового дітонародження. Порушення цього правила тягне накладення великого штрафу. Розмір штрафу збільшується з кожною “несанкціонованою” дитиною. Щоправда, “дитячий принцип” держави переважно стосується міських жителів, у селі не такі непохитні правила, що в загальному породжує проблему перенаселеності сільських районів, у яких мешкає близько 75% населення країни.

Одне з провідних місць посідає Китай і серед країн, які мають найбільшу кількість міст-мільйонщиків (понад 30). Найбільші з них, у яких нам удалося побувати Пекін (12 мільйонів) і Шанхай (14 мільйонів).

Завжди перший

Столиця Китаю — Пекін, невипадково йде під номером один у будь-якій туристичній програмі. Тут є що подивитися і скуштувати. Так-так, саме скуштувати. Узяти хоча б знамениту качку по-пекінски.

Що ж стосується самого міста — досить сказати, що це просто сучасне місто зі скла і бетону, у якому постійно триває масштабне будівництво. Адже не даремно карту Пекіна передруковують щомісяця. Удало спроектовані дорожні розв’язки. При кількості автомобілів у три-чотири рази більше ніж у Києві, майже не відчуваєш незручностей від пробок. От де потрібно повчиться розв’язувати сучасні містобудівні проблеми!

Створюється враження, що китайці задумали перетворити Пекін на світову столицю. Десятки хмарочосів, широкі магістралі, шикарні магазини, банки. Деякі політологи вважають, що незабаром Китай пережене Америку. І в це можна повірити. Сьогодні навіть Євросоюз стурбований штучним стримуванням росту китайської національної валюти — юаню.

Традиційні вечірні розваги в Пекіні — відвідування ресторанів, барів і чайних, а також опери. Чай, між іншим, п’ють скрізь і під час опери також. Стосовно опери, то нам пощастило — ми потрапили в пекінський оперний, у якому виступала шанхайська трупа. Тому всі партії, у тому числі й чоловічі, виконували жінки. Китайська опера (судячи із заповненого залу театру) — неординарна подія. Виконання опери має яскраво виражений національний колорит. Імовірно, для того, щоб розібратися, про що співають в опері, біля сцени розміщені електронні табло, на яких висвічуються ієрогліфи.

Не менш цікаве і саме місто. Якщо ви не були на площі Тяньаньмень (ворота небесного спокою) — ви не були в Пекіні, так говорять пекінці. Самі китайці називають площу серцем і символом Китаю. Саме тут Мао Цзедун оголосив про утворення “нового” Китаю. Найбільша площа у світі — 440 тисяч кв. м, уміщує до 1 мільйона чоловік. Щодня зі сходом сонця на площі здійснюють церемонію підняття національного прапора. На площі розташовано мавзолей Мао Цзедуна. Навколо площі — музеї китайської історії і китайської революції, а також будинок парламенту — Всекитайських зборів народних представників.

Найвідоміша визначна пам’ятка Пекіна —Заборонне місто (Гугун), імператорський палац, занесений ЮНЕСКО в 1987 році до каталогу світової і природної спадщини. Гугун має 600-річну історію. Тут жили 24 імператори династій Мін і Цін. Весь архітектурний комплекс, що має форму квадрата, обнесений високою кам’яною стіною червоного кольору з 4 воротами й оточений широким каналом, який місцеві жителі чомусь називають золотою річкою. Площа палацу —720 тис. квадратних метрів, 9999 кімнат, у його павільйонах зберігається понад 800 тис. експонатів, 8 тис. з них належить до категорії національних скарбів. До речі квадратна форма Заборонного міста обрана не випадково, як не випадково в центрі стародавніх китайських монет з’явилася і квадратна дірка. Квадрат позначає столицю Серединної держави і саму цю державу. Квадрат на монетах також символізує єднання землі і неба (кругла форма монети). Квадрат — це земля. Квадрат, розкроєний вертикальною лінією, означає середину. Звідси, імовірно, і розташування основних імператорських будівель у Заборонному місті — по прямій лінії в центрі міста-квадрата.

Літній палац

— один з найкрасивіших парків. Його ще називають парком безтурботного відпочинку (Іхеюань). Побудований поблизу Пекіна на березі Кунмінхунського озера з 17-арковим мостом парк був місцем, де імператори могли пережити літню спеку (до +47° за 90% вологості). З виритої при будівництві озера землі зведено пагорб Довголіття, на вершині якого кілька буддистських храмів.

До комплексу парку, що займає площу більш як 300 га, входять штучне озеро, безліч дрібних водойм, мостів, гротів, скель. Уздовж берега йде “Довгий коридор” (700 метрів), занесений у Книгу рекордів Гіннесса як “найдовший у світі розписаний коридор”. Тут же на березі стоїть Мармуровий човен, де любила обідати імператриця Цисі, що витратила на створення Літнього палацу гроші, зібрані на будівництво китайського військово-морського флоту.

До речі, будівлі імператорського і літнього палацу зазвичай складаються зі стандартних елементів, властивих архітектурі часів династій Мін і Цін. Переважно це дракони та інші дивовижні тварини, що прикрашали дахи і колони будинків, стелі кімнат. Такими фігурками (розписами) символізувалися влада, мудрість, справедливість. Наприклад, на відміну від слов’ян, дракон у китайців — символ удачі й добра, заступник гір і рік, владика Сходу, відкіля сходить даруюче життя сонце. А жаба, приміром, символізує вогонь, пожежу.

Символічне значення інших тварин визначається їхніми властивостями. Узяти хоча б довгожительку-черепаху. Опуклий панцир черепахи втілює небо, плоске черево — землю, а черепаха в цілому — довголіття. Сильний і страшний лев уособлює стражу, кінь — силу волі, павич — красу, а мавпа — хитрість.

(Далі буде).

Київ-Пекін-Шанхай-Сучжоу-Ханчжоу-Шанхай-Пекін-Київ.