Врятувати від банкрутства Вінницький підшипниковий завод вдалося всупереч песимістичним прогнозам фахівців Держкомітету з питань банкрутства. Кредитори врешті-решт відкликали свою заяву із суду.
Цехи «мовчали» цілий рік
27 липня минулого року на Вінницькому підшипниковому зупинили конвеєр, і 2,5 тисячі його трудівників залишилися без засобів до існування. У відродження підприємства мало хто вірив навіть у колективі. Панувала думка, що підшипниковий чекає така само участь, як і низку інших заводів: демонтаж обладнання і продаж на металобрухт...
Ще трохи і про відомі у багатьох країнах вінницькі підшипники — завод експортував вироби споживачам близького й далекого зарубіжжя — можна було б забути назавжди. Мітинги і маніфестації, до яких вдалися робітники, очолювані комітетом профспілки, на тлі авторитетних висновків, про які згадувалося вище, сприймалися, як голос волаючого в пустелі. Тим більше що негативних прикладів чимало.
Голова обкому профспілки працівників автосільгоспмашинобудування Микола Ніколов переконаний, що саме масові зібрання, серед яких були маніфестації на вулицях міста, пікетування обласної державної адміністрації, а також звернення до найвищих посадовців держави з проханням не допустити ліквідації заводу, врешті-решт дали бажаний результат. Принаймні колектив не залишився наодинці зі своїми проблемами. І діалог з кредиторами представники заводу вели не самі. З ними були представники влади — і міської, і обласної. Спільними зусиллями колективу, власників і влади підприємство відновило роботу. До цього, щоправда, йшли цілий рік (!). Але важливий результат: завод знову працює і виробляє продукцію...
Лозунг «довели завод до ручки» довелося зняти
Придбання контрольного пакета акцій підприємства групою корпоративних компаній з центральним офісом у Донецьку проходило, без перебільшення, зі скрипом.
Та невдовзі новий власник почав виплачувати заборговану платню. Трудівникам повернули більш як половину заборгованої суми. У цехах стало веселіше. З’явилася надія на гарну перспективу. Але... Колишній велетень сільгоспмашинобудування — на початку 90-х тут виробляли протягом року 40 мільйонів штук підшипників — сів на мілину. Найголовніша причина, що призвела до занепаду, на думку фахівців, утрата ринків збуту. Якщо раніше приблизно 90 відсотків своєї продукції вінничани відправляли на експорт, переважно сільгоспмашинобудівникам Росії, то нині їх там ніхто не чекає. Постійно конкурують з вінничанами харківські виробники підшипників. У них ширший асортимент, більші обсяги, що дає можливість корегувати ціни. Про західні ринки годі мріяти: вінницькі підшипники попиту не мають, бо дорожчі за ціною.
Деякий час підприємство працювало на склад. Борги нагромаджувалися з кожним днем. А коли сягнули мільйонних сум, власники після довгих важких роздумів вирішили зупинити виробництво. Згаданий на початку публікації день 27 липня 2002 року став для заводчан чорним днем. Отоді й почалося протистояння між колективом і власниками.
Влада — міська й обласна — до її честі, не залишилася осторонь. Її представники своєю безпосередньою участю у масових зібраннях зменшували напруженість у стосунках сторін. А головне — активно шукали шляхи виходу із кризової ситуації. Коли, скажімо, власники висунули вимогу про передачу на баланс міста соціальної сфери підприємства, у міськвиконкомі провели позачергове засідання. Звісно, такий «подарунок» для міста вочевидь невигідний, бо тягне за собою додаткових витрат приблизно чотири мільйони гривень.
Незважаючи на це, міський голова Вінниці Олександр Домбровський переконав членів виконкому в потребі піти на такий неприємний крок. Бо робиться він заради збереження підприємства, що працюватиме на міський бюджет. Пішли на поступки власникам — ті погодилися на нові витрати на відновлення виробництва.
Чи стане реальністю мрія про прибутки?
Запуск конвеєра після річної перерви профінансувало новостворене на базі заводу дочірнє підприємство «Вінницький підшипниковий завод».
Олександр ЯНЬШИН, виконуючий обов’язки генерального директора:
— Ми розглядаємо наш проект, — каже співрозмовник, — як довготривалий, перспективний і прибутковий. Одне слово, хочемо відродити колишню славу вінницьких підшипників, яку вони мали за часів Союзу...
Становлення підприємства відбуватиметься поетапно. Падати легко — підніматися важко. Поки що створено 850 робочих місць. Далі чисельність робітників збільшиться до 1154 осіб. Як ви зрозуміли, зберігаємо основний профіль підприємства. Одночасно плануємо виготовляти нову продукцію — запчастини до сільськогосподарської техніки. На першому етапі становлення протягом року запланували випустити п’ять мільйонів штук підшипників. Сподіваємося, крім вітчизняного ринку, закріпитися на зарубіжних: продукція відома, підприємство також, можна працювати.
Володимир ГРИГОРИЧЕВ, заступник директора з фінансових питань:
— Що дуже важливо, власники новоствореного ДП «Вінницький підшипниковий завод» взяли на себе зобов’язання цілком повернути борги із зарплати і виплатити компенсацію за невикористані відпустки трудівникам підприємства. Загалом це 6,9 мільйона гривень.
Ольга ІВАНЧЕНКО, керуюча процесом санації підприємства:
— Ми пішли шляхом найменших втрат. Якби процедура санації була досконалішою, процес відновлення платоспроможності підприємства можна було б провести ще ефективніше. І все-таки на перше місце поставили інтереси працюючих.
Вінниця.
КОМЕНТАР кандидата економічних наук, заступника голови Вінницької облдержадміністрації Валерія КОРОВІЯ:
— На превеликий жаль, сьогодні державні фіскальні органи, а також суб’єкти підприємництва насамперед зацікавлені у стягненні коштів чи то до бюджету, чи на користь кредиторів. Фінансове оздоровлення підприємства, відновлення його платоспроможності — не їх клопіт. Підприємство, з якого здерли останню свитину, мимоволі опиняється серед банкрутів. На мою думку, банкрутство має бути винятковим заходом. Перш ніж вдатися до нього, треба використати всі можливі методи, щоб спробувати поставити виробництво на ноги. Так ми й зробили з нашим підшипниковим заводом.
Кредитори, які звернулися до суду з позовом про оголошення підприємства банкрутом, аргументували свої дії тим, що не знаходять спільної мови з профспілками. Облдержадміністрація взяла на себе роль ініціатора та координатора переговорів. Вони були непростими. Але нам вдалося досягти компромісу, що дало можливість стабілізувати ситуацію.
Ми провели низку зустрічей із власниками заводу. Домовились, що вони поповнять суму обігових коштів. Обговорили питання фінансування початкової стадії робіт, адже для запуску заводу потрібно було 15 мільйонів гривень. Дуже важлива умова, яку нам вдалося відстояти, — усі податкові відрахування від роботи заводу залишатимуться в нашому місті.
