Якщо душа у відчаї рветься на той світ, то щось не влаштовує, мучить, нищить її
Вважають, що заповітна мрія переважної більшості людей (а особливо жінок) — не турбуватися про «хліб насущний», дозволити собі жити в задоволення своє і дорогих тобі людей — тобто не ходити на роботу. До більшості з нас ця мрія найчастіше навідується тоді, коли, намагаючись зробити все заплановане, ми змушені заради цього віднімати час від сну та відпочинку. Настає мить, коли кількість утоми переходить в якість. Точніше, НЕякість роботи, настрою, життя. Виникає бажання все покинути, докорінно змінити плин життя. В цей момент психологи вважають, що дуже важливо зупинитися і не піти на поводу «себе, cтомлених». А на деякий час змінити темп життя на повільніший — узяти відпустку. Щоб згодом знову стати до роботи.
А як же свобода? Чи така вже вона незамінна, надприваблива, рятівна?.. Послухайте одну історію.
Життя моєї доброї знайомої — з перемінним успіхом ми спілкуємося вже другий десяток років — уособлення такої свободи. Аліна (ім’я змінено) — тендітна сіроока красуня — не працює. Проте коли ми зустрічаємося, щоб за чашкою кави «трохи пожалітися на життя», першим докором долі стає: «зовсім не вистачає часу». І лунає це не з моїх вуст.
До найтяжчих обов’язків Аліни належать візит до супермаркету за покупками та догляд за кошеням. Хатні справи їй допомагає робити жіночка, що приходить тричі на тиждень. Кілька місяців щороку Аліна відпочиває «біля самого синього моря», залишаючи чоловіка в обіймах спекотного міста.
І все-таки, з усього кола моїх «кавових» знайомих їй я співчуваю найбільше. Адже окрім чоловіка-бізнесмена і матеріального добробуту в родині, на рахунку музично обдарованої Аліни — нереалізований талант, «чутлива і вразлива душа» (її слова) та... дві спроби самогубства.
Коли я дізналася про останню її спробу звести рахунки з цим невтішним світом, то подумала, що нічого в цьому житті не розумію. Але не було жодних сумнівів у щирості чи здоровому глузді Аліни. Пригадала фразу одного психолога, почуту на семінарі «Діти та насильство», про те, що людина (щоправда, йшлося про підлітків) ніколи не робитиме «театральної» спроби суїциду заради шантажу чи з надією у такий спосіб вплинути на оточення. Якщо у відчаю душа рветься на той світ, то щось не влаштовує, мучить і нищить її. І відмежовуючись від неї стіною нерозуміння — мовляв, ну, чого тобі ще не вистачає? — ми можемо лише підштовхнути людину на межі болю до краю...
До речі, згідно зі статистикою, дружини «нових» і багатих — найактивніші клієнтки приватних психологів. А днями почула по радіо ще таку новину. Завдяки спілкуванню по телефону довіри в одному обласному центрі «надцять» людей відмовилися від подальших спроб самогубства. Серед «врятованих» було багато забезпечених жінок і навіть дружина директора великого заводу, чоловік якої занадто часто затримувався на роботі й не приділяв їй достатньо уваги...
«Нам би їхні проблеми!» — скаже більшість читачів. А хто знає?.. Можливо, за візерунчатими дверцятами золотої клітки криються численні комплекси й образи, страхи і нереалізованість, біль і безвихідь, самотність і безпорадність, вразливість та інфантилізм?.. До того ж згідно з давньою легендою кожен з нас ще до народження сам обирає собі хрест, який він здатен пронести все своє життя.
P. S. Тим, кого справді схвилювала доля цієї дівчини, скажу, що нині в неї все гаразд. Аліна знайшла роботу до душі — співає у ресторані. Досвід, що його вона набула виходячи на сцену, додав їй впевненості і, можна сказати, виростив крила. Вона знову весела й енергійна красуня. А в її голові — безліч нових ідей і творчих проектів. Нехай вистачить сил і натхнення їх реалізувати.
