Гмиря — світова величина. А ми ж бо!..

А ось уже й серпень 2003-го, ось уже й сторіччя. Чи був провидцем лебединець Борис Ткаченко? Як запитати про це в державних мужів, і навіть не лебединського, а всеукраїнського штибу, скажуть: не був. А як глянути правді у вічі — на всі сто! Не вгадав тільки, що їм «соромно буде, якщо цю дату зведемо на похапки й дрібноту». Соромно? Що це — «соромно»? Забули, як це...

Заходи оргкомітету з відзначення 100-річчя від дня народження Бориса Гмирі - це 17 пунктів, затверджених головою цього комітету Міністром культури Юрієм Богуцьким. Член оргкомітету —спадкоємиця видатного співака, голова Фонду Бориса Гмирі Ганна Принц. Ось вона, та сама унікальна людина, котра на громадських засадах «державу зводить». А на державному рівні? (У заходах задіяні Міністерство культури і мистецтв, Національна музична академія ім. П. І. Чайковського, Київська, Сумська і Харківська облдержадміністрації, Держкомінформполітики телебачення і радіомовлення, Національний банк України, Національна опера.) На жаль, «державний рівень» не об’єднав усіх задіяних на папері відповідним кошторисом заходів, фінансування яких було б затверджене постановою уряду. Як це було, скажімо, 1999-го року на увічнення пам’яті Анатолія Солов’яненка або «для проведення аварійно-відбудовних робіт» у садибі Івана Козловського...

«Прийняття ще однієї окремої постанови є, на думку оргкомітету, недоцільним, оскільки план ювілейних заходів вже розроблено, затверджено головою оргкомітету Міністром культури і мистецтв Ю. П. Богуцьким та успішно реалізується. Мінкультури, Мінфіну і Держказначейству доручено Кабінетом Міністрів визначити обсяг фінансування цих заходів та забезпечити їх здійснення» — цитуємо відповідь віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника на депутатський запит Володимира Яворівського.

Як оргкомітет сформував думку про недоцільність постанови, якщо він не збирався з цього приводу?

Як може «успішно реалізовуватися план заходів», якщо навіть небідний «культурницький» кошторис Києва не передбачив жодної копійки ні на пам’ятник Б. Гмирі біля Національної філармонії України (ми швидко до Швейцарії добралися і там своїм коштом поставили пам’ятник вихідцеві з України геніальному Сержу Лифарю, до ювілею якого ще кілька років, ніж на Хрещатик вийти і пам’ятник українцеві Гмирі звести своїм міським чи загальним українським коштом), ні на проведення міжнародного конкурсу співаків імені Б. Гмирі, ні на створення меморіального музею-квартири Б. Гмирі на базі його помешкання (вул. Хрещатик, 15, кв.33)? Щоправда, у заходах стосовно цього пункту написано обережно: «вивчити можливість». Мабуть, чекають як приводу аварійно-відбудовних робіт, а не сторіччя видатного співака. Скільки буваю в оселі Бориса Гмирі, дивлюсь, даруйте, у стелю та по кутках — ось-ось луснуть. Щілини з півдолоні. Дух перехоплює.

Пишете, пане Дмитре, «залишається невирішеним питання відбудови садиби Б. Р. Гмирі у м. Лебедині. Це пов’язано з тим, що архіви не зберегли документів, які вказували б на адресу, за якою проживав Б. Р. Гмиря»? А от Борис Ткаченко з Лебедина в своєму листі пише: «Відновлювати садибу не обов’язково на старому місці, бо то було б на околиці. Простіше було б поставити хату в пустуючому нині сквері Лебедина. А тоді запозичити досвід у боромлян і піднести підупалу славу лебединого міста, заходитись переконувати піснею і красою наші заледащілі й зачерствілі душі.

Ну що ж, хто хоче щось робити, шукає засоби, а хто не хоче — причини?

Або пишете, що до 1 серпня буде приведено в належний стан надгробок на могилі Бориса Романовича на Байковому кладовищі. А він, скажу вам, у належному стані завжди. Так, там є «фронт робіт», так би мовити. Та про нього досі ніхто й не цікавився, ніхто й копійки не витратив. Крім Ганни Василівни Принц та того робітника кладовища, котрий виконував волю дружини Бориса Романовича, тепер також покійної Віри Августівни, ніхто й не знає, ЩО саме там треба зробити. А ви пишете чи підписуєте — все одно.

Підіб’ємо підсумок? Питання з квартирою-музеєм на Хрещатику не «вивчене», тож і не вирішене, чекаєте, поки завалиться, садиба не відтворена, пам’ятника нема...

Кажете, передбачено кошти на випуск двох компакт-дисків із записами творів у виконанні Бориса Гмирі (так, їх титанічними зусиллями добилася заступник начальника управління культури столиці В. Ліновицька); оргкомітет вишукує можливості для видання книги «Романси та українські народні пісні» з його репертуару та підготовки документального фільму. Якщо передбачені, то де вони, і навіщо вишукувати, коли, кажете, є розпорядження номер 558 і доручення уряду Міністерству культури і мистецтв, Міністерству фінансів та Держказначейству з фінансування, і цього досить?

Ми зв’язалися з заступником начальника управління фінансування освіти, культури і науки Мінфіну Тетяною Коритько. Вона підтвердила наявність такого доручення. І сказала:

— 16 липня надіслали на адресу Міністерства культури листа, в якому повідомили, що розглянемо заходи з відзначення ювілею Бориса Гмирі і визначимося з фінансуванням у разі надходження їх в установленому порядку. Фінансування заходів повинно здійснюватися відповідальними виконавцями в межах видатків державного бюджету, які передбачаються їм за відповідними бюджетними програмами, а також за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Пам’ятаю, каже Тетяна Михайлівна, оргкомітет з відзначення ювілею Гмирі збирався, навіть мене туди запрошували. Сперечалися, що включити, бо не на все є кошти. Але так поговорили і розійшлися. Тепер ось Міністерство культури мало б подати заходи з відзначення, кошторис, і вже тоді йшлося б про конкретні кошти.

Майже слово в слово повторила порядок фінансування і заступник начальника управління видатків Держказначейства Тетяна ШклЯренко:

— Ми виконали план фінансових призначень за півріччя, сподіваємося, що виконаємо його і за сім місяців. Але Держказначейство не може знати, на які конкретно заходи витрачають кошти головні розпорядники, в даному разі Міністерство культури. Воно мало ще в 2002 році, коли формувався бюджет нинішнього року, подбати про відзначення цієї дати і обстоювати доцільність витрат...

Запитала я про це по телефону в заступника міністра культури і мистецтв, секретаря оргкомітету з відзначення сторіччя Гмирі, Василя РоманЧишина (міністр, він же голова оргкомітету з відзначення сторіччя Гмирі, Юрій Богуцький якраз у відпустці). Василь Григорович попередив, що на такі запитання міністерство не дає відповіді по телефону, а тільки на офіційний письмовий запит редакції. Та все ж таки сказав, дякую йому, що подавали пропозиції, інакше міністерство не змогло б виділити кошти на відзначення дати. Сума — 80 тисяч гривень, — відкрив таємницю Василь Романчишин. А на що вже їх витратити, каже, будуть радитися з Фондом. І це за тиждень до дати. Урочистості відбудуться у вересні.

— Проп’ють їх та й усе відзначення? — запитую.

— Ні, — каже Василь Григорович, — глибоко помиляєтеся... Про співака готується вистава, будуть урочистості, науково-практична конференція...

— А пам’ятник, квартира-музей, садиба, книжка?.. — веду далі.

— Про пам’ятник і квартиру ми на тому тижні написали листа до столичної держадміністрації, поки що відповіді нема, але, кажуть, будуть серйозно займатися, актори у виставі — вони ж на ставку працюють. Оренда залу в Національній опері всього тисяч з 18 коштує...

Що ж, потусуємося бомондом з нагоди в Національній опері, позмагаємось у красномовстві і перехилимо чарку-другу — невелика то праця над «зледащілими та зачерствілими душами»...

А науково-практична конференція? То в листі-відповіді пан Табачник написав, що в Національній музичній академії імені П. І. Чайковського вона «з успіхом пройшла». Принагідно повідомляю: не було її, ні з успіхом , ні — без. Справді харизматична постать української і світової культури Борис Гмиря, щоб без тіні сумніву (мовляв, є в заходах та нещасна конференція — значить, пройшла), отак безоглядно рапортувати... Зводити на похапки і дрібноту.

Борис Гмиря помер 1 серпня 1969 року. Минуло 27 років, і на сороковий день не стало Віри Августівни. Це був — переставте 9 і 6 місцями — 96-й. Коли ховали Бориса Романовича, дружина наказала робітникам кладовища повністю забетонувати місце поруч з його могилою і залишити тільки заглиблення для урни, таким вона бачила місце для себе після смерті. Про кремацію говорила й Ганні Василівні. А ще: нічого не писати на її могилі, поховати урну в ногах чоловіка... На те Ганна Василівна сказала, що ховатимуть поруч, що на надгробку краще написати слова «Прекрасна і вірна дружина Віра Августівна». На це вона погодилася...

— А коли прийшов час ховати Віру Августівну, то воля її про кремацію збулася, — каже Ганна Василівна. — Робітник з кладовища навіть підтвердив: забетоновано так, щоб не було можливості ховати у труні...

Борис Романович і Віра Августівна прожили разом 20 років. У любові, щирості й вірності. Цього так не вистачає людям нині.