Спрутоподібні марсіани, схожі на ельфів селеніти, неймовірні чудовиська з Венери, мислячі кристали з Юпітера... Уява людини за останні півтора століття населила живими істотами всі можливі космічні об’єкти, створила тисячі варіантів вигляду прибульців, їхньої техніки і способу життя. Громадська свідомість давно вже готова сприйняти думку про те, що у Всесвіті ми не одні. Ми дозріли для контакту, ми чекаємо гостей. Бракує останнього штриха — незважаючи на всі спроби, а в останні сорок років вони провадяться на науковій основі, знайти інопланетян поки що не вдалося. Можливо, ми просто не там шукали. Або не тих.
Минулого року двоє італійських учених — геолог Бруно д’Ардженіо та біолог Джузеппе Джераці — презентували публіці результат багаторічних досліджень невідомої раніше форми життя, так званих кристалічних мікробів. Вони вивчали мікроорганізми, яких зуміли знайти в 50 різних зразках космічного й земного походження. Так звані кристалічні мікроби (кримси) у стані спокою було виявлено всередині кам’яних і залізних метеоритів, в осадових породах, вулканічному склі. Вік знахідок коливається від кількох тисяч до 2,3 млрд. років, розмір — від десятих часток до кількох мікронів, причому давніші зразки були значно менші від пізніших.
Спеціаліст НАСА Еверетт К. Гібсон заявив, що виявлення кримсів у метеоритах могло бути наслідком їх забруднення земним життям. Ентузіасти називають це стандартною відмовкою скептика, але треба зазначити, що певна логіка в такій позиції є. Річ у тім, що деякі наші сусіди по планеті за своїми біологічними ознаками докорінно відрізняються від решти організмів.
Ще на початку ХХ століття мікроорганізми було виявлено в киплячій воді гейзерів, а потім і в жерлах підводних вулканів, де температура перевищує точку кипіння води, а тиск набагато вищий за атмосферний. З’ясувалося також, що бактерії можуть жити і розмножуватися глибоко під землею. В середині 20-х років американські вчені Бастін і Грі знайшли в нафтових покладах на глибині кількох сотень метрів бактерії, що живляться нафтою і сполуками сірки. На початку 1997 року в журналі «Сайентифік Амерікен» з’явилося повідомлення про те, що бактерії живуть на глибинах до п’яти кілометрів і що шари земної кори величезної товщини просто кишать мікроорганізмами.
У серпні 1996 року газета «Вашингтон пост» писала, що мікробіологи вивчають загадкову бактерію, яка живе на морському дні і здатна існувати лише за температури води 85° С і тиску 260 атмосфер. Встановлено, що бактерії цього виду можуть переносити дуже високий рівень радіації, не потребують органічного вуглецю і чудово обходяться без сонячного світла, а деякі з них добре почуваються навіть у концентрованій сірчаній кислоті!
У геотермальному джерелі Ліді на південному сході Айдахо (США) на глибині 200 метрів живе колонія бактерій, що живляться воднем. Крихітні «звірятка» ростуть, використовуючи енергію хімічної реакції між воднем і вуглекислим газом, не потребуючи ні сонячного світла, ні органічного вуглецю. Інакше кажучи, живляться вони воднем, а дихають вуглекислим газом. Частина одержаної у процесі метаболізму енергії використовується для росту і розмноження, а решта —для синтезу метану, який вони видихають.
У межах Сонячної системи є інші небесні тіла, що мають зони навіть зі сприятливішим середовищем існування, порівняно з тими екстремальними умовами, до яких успішно пристосувалися найпростіші організми на Землі.
Американський біолог Джозеф Міллер повторно проаналізував інформацію, одержану апаратами «Вікінг-1» і «Вікінг-2», які здійснили 1975 року посадку на Марсі, і стверджує, що життя на Червоній планеті є! На кожному з «Вікінгів» було проведено експеримент з виявлення життя. Проби грунту змішували з органічними речовинами, що містять радіоактивний ізотоп вуглецю. Припускалося, що живі мікроорганізми з марсіанського грунту мають поглинати додану суміш, у результаті чого виділятиметься радіоактивний вуглекислий газ. Газ справді періодично виділявся. Спочатку вчені пояснювали це хімічною реакцією між поживною сумішшю і природними окислювачами. А Міллер припустив, що зміна активності пов’язана з біоритмами марсіанських мікроорганізмів. Радіоактивний СО2 під час експерименту на «Вікінгу-2» виділявся з періодичністю, що збігалася з марсіанською добою. Це, вважає доктор Міллер, пряма вказівка на те, що виділення газу було процесом життєдіяльності.
Учені знаходять дедалі більше непрямих ознак, що вказують на можливість існування позаземного життя на одному з місяців Юпітера, Європі. Дослідники припускають, що шар криги над океаном, який вкриває всю планету, досить тонкий, і в ньому внаслідок припливно-відпливних процесів можуть утворюватися тріщини. В цьому разі в океані є всі умови для виникнення і процвітання «європейського» життя.
Найближчим часом може змінитися і уявлення людства про Венеру. Раніше її описували як космічне пекло: йшлося про те, що її атмосфера перебуває приблизно в такому самому стані, який спостерігається всередині каструлі-скороварки, і що вона насичена кислотами, які роз’їдають метал, а отже, зовсім непридатна для життя. А тепер американські вчені висловлюють передбачення, що хмари у верхніх шарах атмосфери Венери містять хімічні речовини, які дають підставу говорити про присутність там якоїсь форми життя. Як стверджують доктор Дірк Шульце-Макух та його колега Лоїс Ірвін з університету Техасу, «це досить великі частки витягнутої форми. За розміром вони такі самі чи трохи більші за мікроби на Землі». Учені вважають, що життя могло зародитися у зниклих океанах Венери, а потім, коли з’явився парниковий ефект, переміститися в атмосферу.
Уявлення про життя, яке існує в безкраїх просторах космосу, аж до останніх десятиріч минулого століття зводилися в основному до абстрактних теорій. У наші дні вчені, озброєні науковими і технічними досягненнями, всерйоз розпочинають пошуки в космічному просторі біологічного життя. І якщо колись їхні зусилля увінчаються успіхом, то ставлення до світу, в якому ми живемо, і до Всесвіту, котрий нас оточує, зміниться назавжди.