Дехто й досі вважає, що справжня творчість на замовлення — неможлива, що це моветон, словом, фі! Спокійно, панове, — сам Моцарт на замовлення, бувало, писав.
Отже, творчість на замовлення таки можлива. Якщо замовник розумний, а творець — талановитий. Недавно довелося бачити фільм «Галшчин дім», знятий нашим режисером Сергієм Маслобойщиковим (оператор Віктор Кабаченко) на замовлення Києво-Могилянської академії. Фільм, по суті, утилітарний: розповідь про історію академії, про те, як сюди вступити й чого тут навчають. Ну, і такого кіна людям треба, аякже ж. Але ж Маслобойщиков відомий як рафінований естет! Його художні фільми «Співачка Жозефіна та мишачий народ» і недавній «Шум вітру» одержали кілька призів на міжнародних фестивалях саме за втаємниченість кіномови. Дай такому художнику зняти рекламний кліп про каструлю — так він же тобі зніме про унітаз, і скаже: оце таке моє режисерське бачення каструлі, а ви як не розумієте, то мовчіть собі та диште!
Їй-Богу, я був до цього готовий. І ось дивлюсь той «Галшчин дім» — і що? Маслобойщиков залишається естетом, тобто у нього кожен кадр — багатовимірний, вигадливий, зрештою, просто красивий. Але при цьому утилітарне призначення фільму не забувається. Як казав поет, «красиво і корисно». Зроблено це так: сидять троє диваків на купі золотого гарбузового насіння, лузають те насіння й неспішно бесідують про умови вступу до НаУКМА — докладно, повільно, так, що можна все записати. І все це весело, легко. Один питає, чи треба знати англійську. Треба, кажуть йому. А він: нащо ж я хінді вчив?!
Думаєш собі: молодець Маслобойщиков, зумів зберегти гідність фантазії — і не принизити гідність ані глядача, ані замовника!
Але тут є й ще один молодець — сам замовник, президент академії пан Брюховецький. Він не побоявся, що з нього впаде академічна чалма! А міг би й побоятись. Адже у фільмі є ризиковані речі. Приміром, абітурієнтів водить по академії такий собі гід-домовичок, котрого грає Валерій Чигляєв. Він хороший актор, але надто часто світиться в «Золотому гусаку», а тут же солідна установа, Академія! Інший на місці Брюховецького не пустив би того Чигляєва й на поріг. А тут — пустив, і сам поруч знімався, і... коротше, з усього того вийшло непогане кіно!
А чому зветься «Галшчин дім»? Галшка Гулевичівна — це та сама шляхтянка, котра колись весь свій дім, двір і спадок заповідала віддати під оцю академію. До речі, Галшку тут грає продюсер фільму Світлана Зинов’єва. Ну, правильно — Галшка, як по-сучасному, теж була хорошим розумним продюсером. То кому ж її ще зіграти?
