Сьогодні Збройним Силам України виповнюється одинадцять років. Дата не кругла, але знакова. Хочеться побажати, щоб наша доблесна армія вчилася на чужих помилках і поменше помилялася сама. Щоб військова реформа була дійовою, а не номінальною. Щоб українські солдати й офіцери були захищені соціально і не тільки вірили, а й відчували, що вони потрібні своїй державі. Щоб декларативне гасло «Народ і армія — єдині!» нарешті знайшло практичне втілення. І не тільки в період призовної кампанії. І нехай військове міністерство не лякає цивільний контроль, а заново перепризначений міністр оборони буде відкритішим і відвертішим і для народу, і для преси.
За святковим столом люди у військовій формі підбивають підсумки ще одного року служби і становлення оборонної структури незалежної держави. І головним тостом, який проголосять у день народження нашої армії, буде побажання грошей. Адже сьогодні Збройним Силам їх гостро бракує. Щоб задовольнити мінімальні потреби свого життєзабезпечення, на наступний рік армії необхідно 5,4 млрд. гривень. У проекті бюджету поки що закладено 3,7 млрд. Цієї суми військовим вистачить лише на харчування. На закупівлю нової техніки і модернізацію старої, на проведення реформи, на розв’язання соціальних проблем вони, вочевидь, мають заробити самі. І хоча чисельність військових лав скорочується (наступного року ще на 24 тисячі), така планова мінімізація не може дати негайну економію бюджетних коштів. Швидше навпаки. Адже захисники Вітчизни, які волею долі і нової оборонної політики виявилися зайвими на військовому ринку праці, після звільнення мають бути соціально забезпечені. Але, як правило, людям, що віддали свої кращі роки армії, нині доводиться починати життя заново «на гражданке», розраховуючи при цьому лише на власні сили.
Так, суспільство вправі сьогодні висувати претензії до своєї армії. Головне завдання, яке поставив Головнокомандувач ЗС України перед своїми підлеглими, полягає в тому, щоб українська армія не тільки стояла на сторожі державної безпеки, а й була безпечною для громадян країни. Проте для виконання цієї умови самого лише патріотизму й ентузіазму військових замало. Армійцям потрібна матеріальна підтримка держави і моральна — народу. Цього їм і побажаємо.
