2. В Афінах навчаються,в Салоніках моляться

А ось Салоніки, або, як це місто називають греки, Фессалоніки, — символ православної віри. Тут Павло —апостол народів перший сповістив зорю християнства в 50 році нашої ери.

Фессалоніки — ім’я зведеної сестри Александра Македонського. Касандр, стратег Македонського, а згодом спадкоємець трону, одружився з нею і через 8 років після смерті Александра назвав місто її ім’ям. Вороги змінювали один одного: слов’яни, варвари, араби, нормани, каталонці, турки. Але щоразу, після чергового нападу, Салоніки поставали, одягнені у візантійську мантію, їм призначену.

Салоніки дуже відрізняються від Афін. Це просторе, високе, чистіше і якесь більш європейське, ніж Афіни, місто, столиця Македонії, друге за величиною і значенням після столиці Греції. Відносини між ними певною мірою нагадують відносини між Пітером і Москвою. Якщо, як я вже сказала, Афіни вважають більш вільнодумним, ліберальним містом, то в Салоніках наголос робиться на святоотецьку традицію. Салоніки ближче до Афона, і це має велике значення, а половина відомих грецьких святих — фессалонікійці за походженням.

Місто сповнене життя. Як і італійці, греки так само амбітні, люблять розкіш, яскраве вбрання, прикраси. І в Салоніках це більше, ніж в Афінах, впадає в око. А ще не можна не звернути уваги на торговельні вулиці з яскравими вітринами дорогих магазинів, старі будинки в стилі неокласицизму поряд із сучасними багатоповерхівками.

На набережній моря розташована величезна башта —символ Салонік. І хоча вона не білого кольору, її називають «білою баштою». Це пов’язано з її історією: колись, за турецького панування, тут була в’язниця і греки назвали споруду «кривавою баштою». Щоб покласти край крамольним розмовам, турки не полінувалися пофарбувати башту в білий колір. Навіть тоді люди розуміли, що головне — імідж.

У Салоніках, згідно із законом, жодне будівництво не починають без археолога. Завдяки цьому багато історичних знахідок потрапляє до численних музеїв, а не до кишень тих, хто зводить фундаменти.

Золото античної Македонії, яке нам показали в археологічному музеї Салонік, вражає красою і витонченістю роботи. Всі прикраси знайдено під час розкопок. У бідних македонців у могилах знаходили прикраси з тонкого золота, які скоріше імітують справжні персні та браслети, а ось у похованнях аристократів сережки та інші прикраси виконано з допомогою складних технік ювелірного мистецтва. На багатьох з них зображено Геракла — символ династії Македонських або лева — символ самого Геракла.

Цікаво, що в спеціальних глиняних домовинах ховали лише багатих і бідних громадян, а аристократів спалювали, після чого їхні кістки складали до спеціальних срібних і золотих скриньок. В археологічному музеї Салонік представлено п’ять золотих скриньок із зображенням Македонської зірки — символу Македонської династії, одяг та золоті «дубові» вінці Філіппа Другого (359—336 рр. до н. е.), безліч стародавнього посуду, статуй і мініатюр предметів побуту. Приміром, столи зі стільцями, що здаються іграшковими, пара коней з возом. За уявленням давніх греків, усе це, а також амфори з вином і пахощами, посудини для сліз обов’язково мали стати у пригоді небіжчикові в царстві Аїда. А ще до рота померлому клали золоту монетку, щоб він зміг розплатитися на вході. В могилу клали навіть... чорнильницю. А наповнювали її давні греки рідиною, взятою в кальмарів та восьминогів.

Але досі загадкою для археологів залишаються золоті ромби, якими неначе запечатували вуста покійних. Мені здалося, що цих ромбів удостоювалися лише жінки... А чоловіків ховали в шоломах і з золотими масками на обличчях.

Уся Греція, населення якої становить майже 10 млн. осіб, розбита на 80 митрополій, що дає привід грекам жартувати: «Хоч куди кинь камінь, улучиш у шапку митрополита».

Небесним покровителем міста Фессалоніки є св. Димитрій Солунський, котрий жив у ІV столітті. Фессалонікійці дуже любили Димитрія за його незлобивість і справедливість. Під час захисту міста він завжди йшов перший, очолюючи військо. На місці мученицької смерті та поховання святого Димитрія в римських банях до стіни прилаштували мармуровий басейн: таким сильним було витікання мира від мощів св. Димитрія, що християни збирали його в амфори. Згодом на пожертвування балканського правителя Леоніда, зціленого завдяки мощам великомученика, збудували багатий храм. Він постраждав від землетрусів, пожеж, але з часом був відбудований у всій пишноті, прикрашений надзвичайними мозаїками — зразком справжнього візантійського мистецтва.

Щороку день св. Димитрія — в Салоніках вихідний, і потік людей, які бажають поклонитися святому, не припиняється кілька днів.

Нам особливо дороге це місто ще й тим, що тут народилися і жили святі Кирило та Мефодій, учителі Словенські.

Скарбом Фессалонік є 14 давньовізантійських храмів Vі—VІІ століть. Сьогодні в місті близько 600 храмів на 700 тисяч населення. Безумовно, є греки, байдужі до релігії. Але можна з упевненістю сказати, що сімдесят відсотків тих, хто тут живе, — це люди, які регулярно відвідують храм. Якщо людина не причащається щотижня, її вважають маловіруючою. До людей нерелігійних тут ставлення досить прохолодне. Держава їх ще терпить, а ось приватний підприємець дивиться на такого працівника з побоюванням, чекаючи якої-небудь каверзи. Тож частіше ці люди торгують на базарі, працюючи в неділю.

У багатьох фессалонікійських двориках можна побачити невеликі будиночки з іконами над входом. Це храм, який відвідують люди найближчого кварталу. Така церква розрахована осіб на двадцять. Священик добре знає кожного, і якщо когось немає в храмі, він непокоїться. Коли людина захворіє, за неї моляться соборно. Тобто живуть християнською сім’єю, справжньою громадою. Поряд з храмом — капличка, яка завжди відчинена. Можна зайти, поставити свічку, залишити пожертвування.

Оскільки Греція розташована на стикові східної та європейської цивілізацій, то цілком природно, що жінці тут здебільшого відводилася роль домогосподарки. Причому багато грецьких домогосподарок мають вищу освіту. Чому б її не мати, коли всі університети, в тому числі й університет імені Арістотеля в Салоніках, — державні? В них не тільки безплатне навчання, а й також безплатні обіди і вечері для студентів.

Із запровадженням євро (ціни зросли на 70%, а зарплати і пенсії збільшилися на 3—4%) грекам довелося добре піднатужитися, і навіть домогосподарки, струсивши пилюку зі своїх дипломів, «стали до верстата». Як розповіла мені мешканка Салонік Мар’яна, майже всі в місті працюють у приватних структурах, адже частка приватного підприємництва становить 52 відсотки. Найнижчі зарплати — близько 500 євро, а прожитковий мінімум — майже 700—1000 євро. При цьому квартплата може становити і понад 50% зарплати. Греків рятує лише те, що, на відміну від Європи, в них здебільшого (74%) власне, а не наймане житло.

Школи в Салоніках як дорогі приватні, так і державні безплатні. Медицина є платна і безплатна. Страховка дає змогу безплатно отримувати медичне обслуговування тільки в державних лікарнях і оплачувати 25% вартості ліків.

Як розповіла Мар’яна, щорік до Салонік приїжджають жити дедалі більше іноземців. І передусім албанців (їх тут понад мільйон), слідом ідуть вихідці з колишнього СРСР. Більшість живуть нелегально і працюють «по-чорному», хоча цілком реально тут можна легалізуватися й отримати зелену карту.

«Дрібним грецьким підприємцям вигідно, щоб вихідці з України та з інших країн жили, як звірі, в жахливих умовах, оскільки вони розорилися б за один день, якби не мали дешевої робочої сили», — завершила свою розповідь Мар’яна.

До речі, щоб відволіктися від тривог і сумних думок, нелегали з України у вільний від тяжкої праці час люблять пограти в карти або кості...