Коли розривалася від звуку 
гармат
Моя квітуча, родюча земля,
І вірні солдати бігли на міни,
Свої не жаліючи юні серця,
Я ревно молилася за Україну,
До Бога молилася про нашу 
свободу,
Про силу й удачу в нерівних 
боях.
Коли вже здавалось, 
що світла нема,
Коли кров залила безкраї 
простори,
Коли обривались найкращі 
життя,
І не чулися більше подихи 
волі,
Невпинно молилася, забувши 
про час, —
За кожну людину, 
за мужність і силу,
Незламність, талан, за віру 
й надію —
Нічого не згасло щоб в серці 
у нас.
Я сльози не ллю вже, 
всміхаюсь невпинно:
Народ непокірний мій, 
він душі не продасть,
Він мужньо стоятиме 
за Батьківщину,
Де цінною є кожна людина,
І не лякає нас жодна напасть.
Вже радує очі сонця весняний 
цвіт,
Під мирним небом в обіймах 
велика родина,
І відчувається волі 
вічний політ —
Настала жадана щаслива 
година.
Я гордо кричу на весь світ:
Моя Україна — єдина!

Київ.