Торік у серпні під Артемівськом (Бахмутом) на Донеччині загинув 39-річний мешканець селища Млинів Рівненської області, командир 3-го взводу 3-ї роти 16-го окремого мотопіхотного батальйону Роман ГАЛАС (на знімку). Під час похорону героя велелюдна траурна процесія розтяглася на кілометри: після заупокійного богослужіння у Свято-Михайлівській церкві тіло Романа перевезли у Сокаль на Львівщині, де він народився і де мешкають його рідні. Там на Алеї Слави місцевого кладовища і поховали українського лицаря.

За завісою траурної церемонії залишилося чимало запитань, відповіді на які впродовж тривалого часу шукає дружина офіцера Ірина Миколаївна...

Інтуїція чи доля?

Долі Ірини Омельчук і Романа Галаса звела студентська лава Львівського національного університету ім. Івана Франка. Познайомилися на одній із молодіжних вечірок. За кілька років їхнє кохання дозріло до шлюбу, який молодята взяли у 1998-му.
До речі, школу Роман закінчив із золотою медаллю, брав участь у багатьох предметних олімпіадах, а з французької мови був призером і переможцем обласної олімпіади. На жаль, у 1993 році через фінансову скруту олімпіаду з іноземної мови не проводили, тож Роман занурився в географію і «випірнув» переможцем Всеукраїнської олімпіади. Це дало йому право без екзаменів стати студентом географічного факультету.
Цікаво, що змалку, невідь з яких духовних джерел, Роману навіялося переконання, що йому написано загинути від кулі. І це певною мірою позначалося на діях і вчинках хлопця: з дитинства остерігався зброї і навіть з роками відмовлявся з друзями ходити на полювання.
Не дивно, що службу в армії Роман вважав неабиякою небезпекою для життя. Студентська лава начебто притлумила наплив нав’язливих переживань, однак заняття на військовій кафедрі їх відродили, і вони дамокловим мечем зависли в тривожних помислах майбутнього офіцера. 
У 1998 році подружжя Галасів за сімейними обставинами оселилося в Млинові. А вже в 2001-му лелека приніс їм чарівну крихітку-донечку Майю. На той час глава сім’ї займався підприємництвом, а літ за десять працевлаштувався на одному з підприємств Луцька. З 2011 року заодно доглядав за мамою дружини, яка була прикута до ліжка.

«Косити» від армії не збирався

Коли розпочалися бойові дії на сході України, Романа Галаса тричі намагалися мобілізувати в армію, однак через сімейні обставини та ваду слуху залишали вдома. Щоправда, на четвертий раз повістку вручили у незвичний спосіб — при виході з маршрутки, якою повернувся з Луцька після робочої зміни. Як пояснили Роману люди в погонах, така дивна процедура була зумовлена тим, що він начебто планує виїхати за кордон, хоча той нікуди не збирався.
Згодом Ірина Миколаївна апелювала до військовиків: мовляв, на яких підставах чоловіка мобілізували, адже він доглядав за безпомічною мамою-тещею. Відповідь: це слід було належним чином оформити. За словами дружини офіцера, люди в погонах мали б розуміти: в такому разі він отримував би лише 16 гривень з догляду за інвалідом І групи. Але питання добробуту родини нікого не цікавило. Якби ж Роман виготовив такі документи, то це сприйняли б за «відкошування від армії».
На війну випроводжала офіцера вся родина. Напередодні три ночі дружину невідступно переслідував сон, який згодом назве віщим: за хмарами з’являвся покійний тато Микола Панасович і вів за руку Романа. Звісно, про моторошне сновидіння нікому не розповідала. Коли ж чоловіка повернули на добу додому, то пішла з ним на кладовище, де біля могили татуся вимолювала підказки, як вберегти Романа. Натомість коханий заспокоював: мовляв, нічого зі мною не станеться, — і розповідав про колег, які живими-здоровими повернулися зі сходу України.

Від Артемівська до... Артемівська

Армійські стежини Роман Галас прокладав через полігони, а з квітня 2015 року вже був у зоні проведення АТО. Щастя, Райгородка, Станиця Луганська, Артемівськ (Бахмут), Новоайдар, Горлівка, Дебальцеве — ось географія населених пунктів бойового шляху офіцера. Якось зателефонував дружині і повідомив, що після закінчення служби укладе контракт, бо подобалося на Луганщині. Щоправда, до певного часу. За словами Ірини Миколаївни, якось Роман поінформував заступника командира батальйону, щоб придивився до одного з офіцерів та кількох бійців, яких запідозрив у потуранні контрабандистам. За дивним збігом обставин, саме після цього Романа Галаса оперативно перевели на Донеччину. Якщо на попередньому місці служби він мав справу з картографією, то в донецькому Артемівську (Бахмуті) у коло службових обов’язків входило чергування на взводних опорних пунктах. Там зіткнувся з так званими аватарами — вояками, які безпробудно пиячать. Заступник командира батальйону з правової роботи бачив той п’яний безлад, але спромагався хіба що на штрафи пиякам і заодно — взводному. Під час з’ясовування стосунків із підлеглими старший лейтенант одержав перелом руки, але в госпіталі не лікувався: йому наклали пов’язку і на два тижні відсторонили від роботи. Документи про перелом руки дружина випадково знайшла в одежі чоловіка вже після його смерті...

Хто і чому «гальмував» відпустку?

Улітку у Млинові помер брат Ірини Миколаївни, однак у телефонній розмові чоловік засумнівався, що його відпустять на похорон. Власне, так і сталося. Не допомогли і в райвійськкоматі. Згодом дружина дізналася, що начальник відповідного сектору в зоні АТО кілька разів рвав рапорти старшого лейтенанта на відпустку. Чому? Можна списати такі дії на воєнну необхідність, а можна сприйняти по-іншому: щоб він не сказав зайвого...
Якою ж небажаною для когось інформацією володів старший лейтенант Роман Галас? Судячи з телефонних розмов Ірини Миколаївни з чоловіком, йшлося про кришування деякими військовиками потоків контрабанди. (Думаю, що із вдовою мали б поспілкуватися ті, хто бореться з такими антидержавними виявами). Тим паче що офіцеру відверто погрожували, а опосередковано — і його дружині.

Відчував, що уб’ють

За два дні до смерті Роман зателефонував у Млинів. Розмову вів, як кажуть, не своїм голосом. Схвильована дружина поцікавилася, що ж сталося. Відповідь шокувала: «Не знаю, чи переживу ніч. Якщо вночі не вб’ють сепаратисти, то вдень це зроблять свої!»
Зрозуміло, що така заява чоловіка не давала згорьованій жінці спокою. А згодом надійшла печальна звістка з війни...
Під час похорону офіцера лише одиниці були обізнані з деталями трагічної фронтової історії. Ховали Романа на підставі довідки невизначеного змісту і юридичного статусу — офіційний лист запізнився на 14 днів: у ньому йшлося, що офіцер загинув від вибуху гранати у своєму бліндажі. Коли дружина прийшла до тями, у неї — учителя хімії — виникло безліч запитань із приводу смерті чоловіка, які б «завалили» не одного посадовця. Відтак вдова самостійно розпочала тривале, клопітне й нервове розслідування, бо на військових надій не покладала. Її підтримали чимало народних депутатів. Зрештою, млинівчанку прийняв міністр оборони України Степан Полторак. Згодом за сприяння Арсенія Яценюка була створена урядова комісія, яка встановила, що є підозра на вбивство, а не загибель старшого лейтенанта Романа Галаса. Щоправда, з листопада і досі офіційних документів у неї немає. Однак не опускає рук: бодай найдорожчою ціною хоче з’ясувати: хто і чому вбив її чоловіка...
Підтримує маму і донька Майя — у неї війна відібрала любого татуся. І, ймовірно, смерть йому спричинила не ворожа куля, а ті, хто перебував поруч. Як дитині далі з тим жити?..
До речі, доньці героя АТО призначили соціальну пенсію, однак після енергійних маминих кроків це рішення переглянуто і Майя одержуватиме військову пенсію. Узагалі, Ірина Миколаївна звалила на свої жіночі плечі надважкий тягар. І виникає запитання: чому вдова одноосібно курсує всією країною, по краплинці з різних джерел добуваючи правду про смерть свого чоловіка, а не роблять цього ті, хто повинен з огляду на свої службові обов’язки? І взагалі, що відбувається в нашій армії?..

Млинів
Рівненської області.

Фото з домашнього архіву Галасів.