«Не забудь сказати «Добрий день!» — навчала мене мати, посилаючи по щось до родичів чи сусідів. Та й не лише вона. Вітатися мене також заохочували їхні усмішки, непідробна привітність та вибачливість, коли я іноді плутав «Добрий день» із «Добрим вечором».
Тож із малих років я звик, що, проходячи вулицею, люди в моєму рідному селі Бовсуни, що на Житомирщині, завжди кажуть одне одному при зустрічі: «Здорові були!». А у відповідь чують: «І вам доброго здоров’я!».
Так само й досі вітають у селах незнайомих перехожих. В Олиці на Волині, куди мене якось закинув випадок, я, лише вибачившись, запитав зустрічну жінку, де розташоване відділення зв’язку. Вона спочатку навдивовижу привітно мовила мені: «Добрий день!» — а вже потім відповіла на запитання. Я подякував незнайомці і за послугу, і (щоправда, подумки) за урок не такої уже й складної, але потрібної науки спілкування з людьми. Тоді-то й пригадалися повчальні материні слова: «Вітайся із зустрічними першим».
У кожного народу свої форми вітання. Ми кажемо «Здрастуйте» — а насправді зичимо здоров’я. В інших країнах вітаються інакше. Англійці запитують один одного: «Як ви почуваєтеся?». Чехи кажуть: «Честь праці!». Араби — «Мир тобі!». Вітальні жести деяких народів означають: «Думки мої, серце моє — все тобі». Спільне у всіх те, що привітання зігріті теплотою й увагою до інших, турботою про їхнє здоров’я і благополуччя.
Чимало років тому в моєму селі жив чоловік, працював у колгоспній бухгалтерії. Непогана загалом людина, але з його нелегкої руки почав було поширюватися серед підлітків і навіть деяких дорослих смішкуватий вислів «Є-ес-сть!» замість «Здрастуйте». Поклала край тій пошесті стінна газета карикатурою на горе-автора нікчемного вітання. Між іншим, чи потрапляють вам на око стіннівки тепер?
Як не прикро, гарних манер дотримуються нині далеко не всі і не завше. Важко вибачити неввічливість молодика, який, підійшовши до гурту, в ліпшому разі буркне «Привіт», та частіше просто тицяє кожному свою руку або штурхає кулаком то одного, то другого в груди... Молодь інколи використовує англійське «Гуд бай», італійське «Чао» або ж перекручені слова «Привітик», «Салютик», «Пока»... Тим часом легкий поклін з побажанням успіху в справах, вітання «Бог вам на поміч», «Моє вам шанування», потиск рук із усмішкою — такі ж промовисті, як і поштиве «Добрий день».
Ввічливістю, привітністю, внутрішнім тактом засвідчується непідробна втіха від зустрічі з людиною. Ніби за Володимиром Мономахом: «Нікого не пропускайте, не сказавши доброго слова». До речі, відомий прихильник природного оздоровлення Порфирій Іванов радив: «Хочете мати здоров’я — здоровкайтеся з усіма».
Яким має бути вітання, щоб воно не виходило штучним, силуваним, а було по-справжньому щирим? Передусім, свою доброзичливість чоловік виражає легким поклоном, а жінка — плавним нахилом голови. Близьких чи приятелів вітають тепліше, ніж малознайомих. Дещо фамільярне «Добридень, Петре!» або «На добраніч, Світлано!» можуть дозволяти собі тільки друзі. Вимовлене не поспіхом, не машинально, а повільно й приязно «Добрий день!» забезпечить і тим, кому воно адресується, і мовцю добрий настрій на весь день.
Правилами шанобливості передбачається, що юнаки встають, коли вітаються зі значно старшим чоловіком чи жінкою, які проходять поруч. Поважного віку чоловік вітає тих, хто проходить повз нього, сидячи, нахилом корпуса, жінку чи дещо старшого за себе чоловіка — злегка підводячись.
Хто вітається першим? Відповіддю на це може бути параграф із французького військового статуту минулих літ: «З двох офіцерів, які мають однакове звання, першим вітається завжди той, хто більш ввічливий і вихований». Зазвичай чоловік вітається з жінкою першим, навіть якщо сам він у цей час перебуває у компанії інших жінок. Жінка вітається першою з жінкою, старшою від себе, і з тією, яка йде самотньою, якщо сама перебуває в гурті чоловіків. За традицією, першим вітає начальника підлеглий, а ось руку для потиску має подати керівник. Утім, є виняток: жінку зобов’язаний вітати першим начальник, навіть якщо вона — секретар.
Але у людських стосунках виникає таке різноманіття обставин, що неможливо заздалегідь регламентувати поведінку у кожній з них. У будь-якому разі, ми повинні бути добрими і чемними. І від привітності кожного у світі стане більше тепла, гарного настрою та усмішок.
Микола АТАМАНЧУК, член Національної спілки журналістів України.
Київ.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
