Ще не доводилося спілкуватися з народними обранцями, які гордо заявляли б про те, що вони достатньо часу приділяють своїм близьким. Хтось із парламентаріїв поєднує державну діяльність із веденням власного бізнесу (нехай і на віддалі), хтось — із суспільним навантаженням, а хтось активно займається волонтерством. У зв’язку з цим дуже шкода тих дітей, які частіше бачать своїх батьків на ТБ-екранах, аніж удома, у колі родини. І якщо якісь виправдання ще можна знайти для тат, то для мам така завантаженість неприпустима. Як вдається поєднувати ролі зразкової мами й політика, у нашій постійній рубриці розповіла Ірина СИСОЄНКО (у парламент вона прийшла за списками «Самопомочі»).
На знімку: Ірина Сисоєнко зі своїм сином Григорієм.
Фото надано народним депутатом.
— Ви праві, на жаль, у мене дуже мало часу, який я можу приділити своєму 10-літньому синові як мама, зовсім ніколи займатися його вихованням. Адже я практично завжди приїжджаю додому, коли він уже спить, а їду, коли він іще спить. Іноді вдається побачитися вранці, коли Гриць збирається в школу, а я на роботу. Та й вихідних, які я могла б присвятити цілком йому одному, практично немає.
— Дитина за це на вас не ображається?
— Він розуміє, що мамине завдання — вирішувати державні проблеми: у тому числі й пов’язані з високою дитячою смертністю, з браком медикаментів у лікарнях і так далі. До речі, він багато знає про мою роботу, тому що іноді я беру його з собою, якщо, приміром, їду провідати хворих малят у медзакладах або відвідую дитбудинки в рамках благодійних проектів. У такий спосіб я з малолітства прилучаю його до суспільної роботи, пояснюючи, що в нашій державі дуже багато людей, які потребують допомоги. Мені б хотілося, щоб він розумів: піклуватися потрібно не тільки про себе й своїх близьких, а й про тих, кому можеш допомогти. Такі принципи мого виховання, якщо хочете. Тому син із розумінням ставиться до маминої зайнятості...
— Ви живете в Києві?
— Так, разом із сином. А з вихованням дитини мені трохи батьки допомагають.
— У вашій автобіографії вказано одразу три вищі освіти — Міжнародний Соломонів університет (юрфак), Національна академія внутрішніх справ та Інститут інтелектуальної власності (право в сфері інтелектуальної власності). Звідки такий потяг до знань?
— І мама, і тато зі шкільних років привчали мене до того, що потрібно багато трудитися, вчитися, щоб чогось у житті досягти. І я їм вдячна за цю життєву позицію. Тому, на настійну вимогу батьків, я рано почала працювати — уже після восьмого класу, на шкільних канікулах.
— Батьки впливали на вибір професії й місця навчання?
— А в цьому плані в мене була цілковита свобода...
— У вас є ще брати-сестри чи ви єдина дитина в родині?
— Є ще молодший брат...
— Ірино Володимирівно, розкажіть про ваші захоплення. У вас є хобі?
— Можна сказати, що в мене було хобі. А тепер, оскільки немає часу, то немає, відповідно, і хобі. Раніше я із задоволенням брала участь у різних спортивних заходах, особливо мені подобалися бальні танці, якими я займалася з дитинства.
— А у вашого сина є таланти, які допомагаєте йому розвивати?
— Йому дуже подобається футбол.
— Якщо вдається провести вихідний разом із сином, як відпочиваєте?
— Важко згадати, коли в мене був останній вихідний, а той, який провели з сином разом — іще складніше. Якось у неділю ми їздили на екскурсію по Києву, вивчали визначні пам’ятки столиці. Також разом ми відвідували храми. Я з дитинства привчаю його ходити в церкву — молитися й дякувати Богу за те, що є в житті. Прагну, щоб він був духовно багатий...
— А в кіно ходите?
— Був би час! До речі, в один із вихідних ми з сином разом ходили на прем’єру якогось мультфільму, щоправда, я зараз не згадаю його назву... Я все-таки, як мама, намагаюся відвести дитину на фільм, який йому сподобався, поки той іде в прокаті. Я щаслива, коли нам вдається побути удвох, а син радий і фільму, і тому, що мама поруч.
— Домашні улюбленці є? Рибки, собаки, кішечки...
— Ні, вони всі потребують часу, а його катастрофічно не вистачає. Я вважаю, якщо тобі нема коли займатися тваринами, то ти не маєш права їх і заводити.
— Уже спланували із сином майбутнє літо?
— Ми з ним домовилися, що в червні Грицько в Києві вчитиметься бізнесу в літньому таборі за дитячою програмою. Це 10-денний курс спеціально для школярів, там вчать азів підприємницької діяльності. Йому цей напрям подобається...
— Який найнесподіваніший подарунок ви одержували від сина на 8 Березня?
— Через його вік складно поки що говорити про якісь несподівані сюрпризи, але головне — він намагається саме 8 Березня подарувати мені максимум своєї любові й тепла. Думаю, коли він подорослішає й зможе вигадувати приємні сюрпризи, то буде мене радувати. Звісно, цього дня ранок починається з обіймів і поцілунків.
— А ви який найбільш довгоочікуваний подарунок йому зробили? Приміром, до дня народження?
— Мій син знає, що в його день народження мама обов’язково приготує масу сюрпризів. Увесь цей день — суцільне свято для Гриця, з чітким сценарієм «від рання і до смеркання». І щороку я планую свято та сюрпризи заздалегідь. Розробляється чітка програма: це й ігри, і фокуси. До нас у гості завжди приходять його друзі, і всі вже звикли, що до великої гри залучать усіх, і всім буде весело. День народження завжди розписаний у сина буквально по хвилинах. Звичайно, такий день не буває без подарунків, при цьому я намагаюся, щоб сюрпризи й програми не повторювалися рік у рік, завжди готую щось новеньке, неординарне. Тому кожен день народження мого сина по-своєму пам’ятний...
Розмовляла Ірина ЛЬВОВА.
