Льоля (Олена) Прахова — старша дочка Емілії Львівни та Адріяна Вікторовича (під його керівництвом розписували Володимирський собор у Києві) — народилась 9 грудня 1871 року в Римі.
Про першу зустріч із Льолею Нестеров писав: «Навпроти Прахової [матері] за самоваром сиділа, розливаючи чай, дівчина років 16—17, також негарна, худенька, та навдивовижу приваблива. То була старша дочка Прахових Льоля. Вона якось просто, як давно-давно знайома, посадила мене біля себе, запропонувала чаю, і я зразу й назавжди в цьому шаленому домі став почуватися легко й приємно. Льоля, завдяки своєму милому такту чи особливому вмінню й навичці поводитися у великому товаристві з людьми різними, всіх підкорювала своєю доброю волею й була загальною улюбленицею».
І Віктор Васнецов, і Михайло Нестеров були закохані в панянку. Нестеров навіть сватався, і Льоля йому дуже симпатизувала. Та на заваді став деспотичний характер Емілії Прахової, адже її Льоля гідна кращого нареченого. «Якщо не за нього, то ні за кого», — вирішила дівчина. І всі свої 77 років прожила в самоті.
Вона закінчила Києво-Печерську жіночу гімназію зі званням домашньої вчительки. Навчалася акварельного малярства у відомого і вельми популярного художника Вільгельма Котарбінського. Дівчина стала відомою вишивальницею: володіла технікою лицьового шитва, використовувала плаский шов («малювання голкою»). Її найвідоміші роботи «Богоматір», «Свята Ольга» та «Свята Варвара» створені за ескізами Нестерова; «Свята велика княгиня Євдокія», «Ангел», «Плащаниця», «Архангел Михаїл» та «Архангел Гавриїл» — за картинами Васнецова. До речі, виконана шовком і сріблом для Володимирського собору «Плащаниця» нині зберігається в Києво-Печерській лаврі. У 1926 році грабіжник пошкодив її — вирізав два шматки червоного оксамиту з вишитим сріблом текстом. Олена Прахова відновила первісний вигляд плащаниці, але мета грабунку й досі не зрозуміла.
...А її коханий Михайло Нестеров одружувався неодноразово, мав багато дітей. Його старша улюблена дочка Ольга стала художником. Цікаво, що вона малювала з дитинства, але ніде не навчалася, а вишивати особливим швом гаптарок XVІ ст. Ольгу навчила колишня наречена батька Льоля Прахова, чиї полотна нагадували акварелі.
Нам же залишився портрет Прахової авторства Віктора Васнецова та написана з неї закоханим М. Нестеровим Варвара-великомучениця на правому іконостасі Володимирського собору (на репродукції). Саме цей портрет прорекламувала графиня Софія Ігнатієва — дружина київського генерал-губернатора, коли обурилася: «Що ж мені тепер, ходити молитися на Льольку Прахову?!»
У 1934 році майстриня створила шість альбомів українських вишивок за музейними зразками.
Померла художниця-вишивальниця 10 січня 1948 року в Києві. Похована на Лук’янівському цвинтарі.
Запоріжжя.
