Вінні Пух уже розміняв сьомий десяток — у мережі писали, що з нього сиплеться пісок. Зате спить він, як дитина, дякуючи тому, що його система лісгоспу працює безвідмовно.

А може, йому просто так здається. Як такої, системи катма, є воля Галявини модернізувати лісгосп. Як цього добитися, ніхто не знає. Бо як починаються передвиборні гони, так звір ще більше звірішає: шматують одне одного по кущах і чагарях. За місце на Великій Галявині. Старий Вінні її не звинувачував, бо знав, що першо-причиною була не Галявина, а мед. Його у лісі ставили над усе, мед був мірилом життя і заможності. А що за нього вкорочували одне одному віку, то й мірилом смерті. Але все йшло до того, що невдовзі модернізовувати лісгосп стане нікому.

Зрештою надійшла доба рольових ігор, а простіше кажучи, перемін. Місцева фауна її охрестила просто плутаниною. Попервах мед як імуностимулятор витіснив сахарин, векселі почали видавати за гроші, а силікон — за принади чарівної статі лісу. Далі почали плутати та підміняти події — сперечалися, хто і навіщо приватизував найбільшу пасіку, передавши її до пазурів індійського лева. Змішали ролі — всі, кого викликали на килим Великої Галявини, косили під дурників (старому Вінні це було не потрібно). А вже потім змішали все, що тільки можна, аби лишень у вигідному світлі стояла Велика Галявина. Система діяла бездоганно навіть тоді, коли давала збої. За рік-другий такого наплутали, що свято вірили: все так і є насправді.

Того, хто купався у меді, це не обходило, а наближених до Великої Галявини — навіть тішило. Лисиця наспівувала: «Як була я санітарка, покохала олігарха...» Поза кущами походжали парами озброєні кийками куріпки — і не здогадаєшся, що беркути. Вовки косили під мисливських собак. Кроти — під їжаків, а їжаки — під братчиків-кроликів. Їхньою бурхливою популяцією у лісі прикривали проблему неухильної міграції місцевої фауни в цивілізовані ліси.

Рольові викрутаси нишком покрили ліс зі швидкістю мережі мобільного зв’язку. Того, хто не бажав лукавити, обнюхували і називали дуб дубом.

Вінні Пуха уповноважили керувати лісгоспом, бо його було важко ідентифікувати. Шукали такого, з кого не спитаєш за можливий інтеграційний провал — і не тушку, і небачену звірушку. Він почувався щасливим. Система рольових ігор не потребувала його особливого втручання. До того ж на той час він був молодший одразу на кілька новорічних ялинок. Зрештою, тому що лише він та лічені високопоставлені особи лісу володіли найбільшою таємницею: цивілізований ліс також мав альтернативну іпостась.

Але все хороше, рано чи пізно, минає. Бджоли — й ті показилися. Їх не влаштовував порядок, за яким натуральний мед нишком підміняли штучним. Натурального ставало дедалі менше. Мало того, що за нього лупили як за паюсну ікру, так він почав витікати за кордон, медом змащували всі корупційні оборудки.

За його виробництво узявся тіньовий сектор. До нього старий Вінні ставився з терплячістю верблюда, бо розумів: як не буде ніякого меду, то не врятують жодні фальсифікати — бджоли доведуть Галявину до Майдану.

«І ліс занепадатиме», — міркував старий Вінні. А з другого боку, якщо хліб всьому голова, то мед і згущене молоко можна їсти навіть без хліба. Це була його власна ідея, якою він дорожив, як ідентифікаційним кодом. Уперше поділився нею ще в юності з Кроликом, у якого побував у гостях. Вдруге — набиваючись у гості до цивілізованого лісу. Щоправда, тоді просив не хліб із згущеним молоком, а грошей на мед. Багато грошей на багато меду. А нещодавно почув цю ідею на Великій Галявині від Сови.

— У нашому лісі стало тривожно, Галявина вже стала Майданом, — казала вона, — знову протестують бджоли, наче одним їм медом помазано...

Недоторкані заревіли, обурюючись, заходилися демонструвати покусані бджолами, здебільшого сороміцькі місця.

— Бджоли, — вела незворушно Сова, — вважають, що ми обрали хибну стратегію, зрадивши принципам цивілізованого лісу. Але ж і ми — за демократію, хіба я помиляюсь? Серед шановного товариства зрадників немає, чи не так?

— Не так, не так, не так! — заволала галявина.

— Ми як жили у глобалізованому лісі, — перекричала всіх ораторка, — так і живемо. Немає Тигрулі, зате є Тигра....

Тигра з покусаною лапою на перев’язі нагадував поставлений сторчма матрац.

— Дурні бджоли пішли на конфлікт, — казала Сова, — не хочуть прикидатися мухами, що на даному етапі відповідає стратегічним інтересам старого лісу. — То треба відповісти їм за законом конфліктології. Для віслюків нагадаю: це така система поглядів, що тримається на постулаті: свобода одного закінчується там, де починається свобода іншого... А коли так, то хіба бджоли не обмежують права інших?

— Не обмежують, не обмежують, — заволала Галявина.

— Не гоже, — встряв раптом Кролик (відтоді, як Вінні Пух побував у нього в гостях, він вважав себе опозиціонером). — Однак я вважаю, що бджоли мають рацію. Якщо набиватися у гості, знімаючи з господаря з порогу сорочку, то можна посіяти закономірний сумнів у добрих намірах...

Про себе Вінні Пух побажав Кролику, аби в того злиплось від його меду та згущеного молока, але нічого не заперечив, бо Галявину вже було не перекричати.

— Вінні Пух обстоює компенсацію меду для усього реального сектору звіряцтва! Тому що більша буде компенсація, то більше одержимо меду, — заревли кабани, які косили під волів.

— І це ще питання, хто до кого йде в гості? — відгукнувся оперним басом старий апаратник Гібон.

Його підтримало все мавпяче плем’я в уніформі беркутів, яструбів, грифонів. Вони були скрізь — між дерев, за пеньками, кучугурами снігу, і водночас ніде, бо ховалися за уніформою ссавців комунальної сфери. Однак дивилися на Кролика уважно, наче удави, що зазвичай вдавали із себе садові шланги.

Галасливий протест налетів і вщух раптово, як порив вітру, але тишу поцупив назавжди. Вінні Пух виразно чув, як гуде повітря, а іноді просто перед очима бачив гігантського комахоподібного монстра у вигляді бджоли, як у кінотрилері.

Галявина таки стала Майданом...

До тями його приводив старий друзяка Пацятко. В шубі Діда Мороза Пацятко мав доволі кумедний вигляд, але старого Вінні це також дратувало — дістали вже рольові ігри.

За кілька днів до Нового року Пацятко притягнув маленьку баночку з якоюсь рідиною коричневого кольору і поінформував: «Мед. Від спільного підприємства «Муха інтернешнл».

— Еге ж, знову рольові викрутаси, — невдоволено буркнув Вінні. І, відвернувшись до вікна, так, щоб Паця його не почув, підсумував: «Лайномети».

У вікно шкреблися мухи. Білі мухи нового року.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.