Свого часу киянин Валерій Петущак наважився на відчайдушну авантюру і здійснив навколосвітню подорож. У компанії вірного екіпажу, а за сумісництвом — дружини Наталії Леонідівни — наш герой перетнув на невеликій 9-метровій яхті «Лелітка» три океани! Загалом їхня подорож розтягнулася на довгі чотири роки. А все тому, що не минулося без пригод — приємних і не досить. На газетних шпальтах, звісно, все й не перелічити, а от як зустрічали Новий рік і Різдво біля чужих берегів та ще інколи і в екстремальних умовах, Валерій Дісанович ділиться з нашими читачами.
Наближався новий 1995 рік. Яхта нашого героя пришвартувалася в одній із марин на Канарах. Як зустрічати свято, ще не вирішили, і тут до них на «Лелітку» заходить якийсь чоловік і каже: «Я тебе знаю!» Виявляється, цьому яхтсменові з Нової Зеландії запам’ятався виступ на телебаченні Валерія Петущака п’ять років тому. Тоді українець подорожував з друзями на дніпропетровській яхті «Дніпро», і їхнє судно пошкодило штормом біля новозеландського острова Грейт Беррієр. Усе це знімало місцеве телебачення. Героя телесюжету запам’ятав несподіваний гість — новозеландець Хемміш. Хемміш і його дружина полінезійка Лінн також здійснювали навколосвітню подорож. І от на Канарських островах їхні шляхи перетнулися. Нові друзі запросили наших земляків зустріти разом Новий рік.
— Яхта в них просторіша від нашої, ще й була прикрашена по-святковому. Ми із дружиною теж вирішили здивувати і вдягли українське вбрання, — каже Валерій Дісанович. — Господарі, особливо полінезійка Лінн, були в захваті. Чому, ми дізналися пізніше, коли потрапили до Нової Зеландії і побачили національний одяг полінезійців. З’ясувалося, що їхні національні орнаменти близькі до тих, які збереглися на українських вишиванках.
Звідки такий збіг? Можливо, полінезійці — це нащадки індо-арійських племен, які в XV ст. до н. е. вийшли з території України й дісталися Індії, а потім нащадки цього народу заселили острови Тихого океану.
Новий 1997 рік наші герої зустрічали в Австралії, в Мельбурні, в колі нових друзів з української діаспори, до речі, колишніх киян Вадима та Елеонори. Там зібралася дуже велика компанія, лише онуків було 18, тож бородатому Дісановичу сам Бог велів стати Дідом Морозом.
— Вони всі дружно називали мене «дєдушка Крісмас», бо мій день народження припадає на католицьке Різдво.
Та дві найдраматичніші історії трапилися з Валерієм Петущаком саме на Різдвяні свята. Каже, мабуть, це якась магія надзвичайного свята.
І тут уже доречно повернутися до першої океанської яхтової подорожі нашого героя, яка відбувалася в 1990—1991 роках. Тоді яхта «Дніпро», в екіпажі якої Валерій був штурманом, вийшла з Владивостока в Тихий океан і через чотири місяці дісталася Нової Зеландії. Там до них приєднався Ігор Гріс, колишній одесит. Вийти на острови й відзначити наше Різдво — була саме його ідея.
— У Святвечір стали на якір у бухті острова Грейт Беррієр, відкоркували пляшку вина... А проти ночі ще й трохи посперечалися: віддати ще один якір чи ні. Капітан припинив нашу суперечку: лягаємо спати. А вночі, коли всі міцно поснули, вітер змінив напрямок, з океану пішла велика хвиля, якір перестав тримати. Що вдієш проти стихії! Посеред ночі пошкоджену яхту викинуло на берег. Мокрих і знесилених мандрівників підібрали і відігріли місцеві мешканці.
— Тож 7 січня мали тяжку працю — повертати на воду пошкоджену яхту, переганяти в порт і витягати на берег для ремонту. Ось тоді й прилетіли ті самі телевізійники, сюжет яких згадано вище.
Та зустріч Різдва закінчилася тривалим ремонтом. Проте Валерій Дісанович каже, що саме телесюжет багато в чому й допоміг.
— Аварія першої яхти, що вирвалася з Радянського Союзу, з соціалістичного табору! Сенсація! Новозеландці почали охоче допомагати нам. Ми фактично отримали усе потрібне для ремонту. Одне слово, немає злого, щоб на добре не вийшло.
Через п’ять років, 1995-го, «Лелітка» пережила майже таку ж трощу на тому самому Грейт Беррієр, у тій само бухті, коли піднімали яхту на берег для ремонту. Несподівано почався шторм, і все знову повторилося. Додамо, що це відбулося теж на Різдво, тільки на католицьке, й на день народження Валерія.
— Утім, якби не було аварії, — каже Валерій Дісанович, — я б не познайомився так добре з чудовою країною Новою Зеландією. А так нам довелося затриматися там майже на рік. Ми одержали нових друзів. Хемміш і Лінн присвятили нам багато часу. До речі, торік ми знову зустрілися — але вже вони завітали до нас.
Наймилішого куточка, ніж Нова Зеландія, запевняє мандрівник, просто немає. Ну, звісно, після рідної України.
Фото надані Валерієм Петущаком.
Мельбурн. Дісанович — Дід Мороз, Елеонора, Наталія, Вадим.
