На засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики 7 травня розглянули чотири законопроєкти у сфері захисту прав дітей. Усі законопроєкти попередньо опрацював підкомітет у справах сім’ї та дітей.

Першим обговорили проєкт закону про внесення змін до Закону України «Про охорону дитинства» щодо захисту прав депортованих, примусово переміщених дітей (реєстр. № 9495, друге читання). Автори законопроєкту пропонують на рівні закону визначити поняття «депортація дитини» та «примусове переміщення дитини». Цей проєкт Комітет рекомендує Верховній Раді України ухвалити в цілому як закон.

Далі розглянули проєкт закону про внесення змін до статті 212 Сімейного кодексу України щодо визначення осіб, які не можуть бути усиновлювачами (реєстр. № 10298, друге читання). Акт розширює коло осіб, які не можуть бути усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, патронатними вихователями, прийомними батьками, батьками — вихователями дитини.

Згідно з доопрацьованим проєктом усиновити дитину не можна особам, які були засуджені за злочин проти основ національної безпеки України, за кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я особи, волі, честі та гідності особи; статевої свободи та статевої недоторканості особи; громадської безпеки тощо або мають непогашену чи не зняту судимість за вчинення інших кримінальних правопорушень. Не менш важливо, що усиновлювачами не можуть бути громадяни держави-агресора та/або держави, щодо якої Україна застосувала секторальні санкції. Цей проєкт Комітет рекомендує підтримати в цілому як закон.

У другому читанні опрацювали також проєкт закону про внесення змін до статті 30-1 Закону України «Про охорону дитинства» щодо реалізації права дітей на отримання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій чи збройних конфліктів (реєстр. № 12385). Пропонується прибрати неузгодженість в законодавстві і передбачити, що статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, надається кожній дитині, яка внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичного, сексуального, психологічного насильства, була викрадена, депортована або примусово переміщена. Документ рекомендували ухвалити в другому читанні та в цілому.

Комітет також пропонує українському Парламенту підтримати за основу законопроєкт про наставництво (реєстр. № 13200). Цей проєкт робоча група розробляла понад три місяці із залученням широкого кола фахівців, насамперед з досвідом наставництва.

«Тривалий час наставництво залишалося поза межами нашої державної політики та існувало лише завдяки підтримці та реалізації з боку громадських організацій і громадського сектору», — наголосила очільниця профільного підкомітету, перша авторка ініціативи Тетяна Скрипка.

Частково сфера наставництва регулюється Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (№ 2342-IV). Новий закон спрямований на розбудову цього інституту.

«Якщо ми говоримо про дітей-підлітків, які перебувають у закладах інституційного догляду, то вони практично не мають змоги потрапити в родину, бо здебільшого усиновителі хочуть усиновити маленьку дитину. А діти, яким 12 і більше років, на жаль, часто лишаються в інтернатах», — додала народна депутатка. Законопроєкт про наставництво має забезпечити послугами передусім таких дітей — вихованців інтернатних закладів, адже потім вони зазвичай продовжують навчання у закладах професійної освіти, тобто далі перебувають в інституційній системі. «І от, власне, після закінчення чи то інтернату, чи то училища діти, яких не виховували в сімейному оточенні, зовсім не мають компетенцій і навичок для самостійного життя», — прокоментувала Тетяна Скрипка.

Наставник же зможе навчити дитину щонайменше базових речей — як робити побутові справи, як користуватись громадським транспортом, як звертатись до лікарні, отримувати ті чи інші послуги.

Будь-яка форма наставництва в межах цього законопроєкту регламентується як добровільна безоплатна діяльність.

Комітет рекомендує цей законопроєкт ухвалити за основу.

Наприкінці члени Комітету ухвалили рішення за результатами виїзного засідання 17 квітня 2025 року «Київщина. Місця пам’яті». Парламентарії відзначили хороші практики меморіалізації, з яким мали змогу ознайомитися на Київщині — у Бучі, Ірпені, Бородянці.

«Під час нашого виїзного засідання в Київській області ми не тільки побачили, як можна це робити правильно, як можна вшановувати пам’ять захисників, ми також укотре впевнились, що потрібно напрацьовувати конкретні механізми і рішення на загальнодержавному рівні», — сказала перша заступниця голови Комітету Ірина Констанкевич. Зокрема, Комітет пропонує Міністерству розвитку громад та територій України спільно з Київською ОДА (ОВА) ініціювати розроблення концепції аналогічних маршрутів у інших регіонах України з урахуванням єдиного підходу до візуальної айдентики, стилістичного оформлення та інформаційного супроводу, що сприятиме формуванню національного наративу пам’яті та популяризації внутрішнього туризму.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.