Голова Комітету Дмитро Наталуха та заступник голови Дмитро Кисилевський взяли участь у круглому столі на тему «Технологічна трансформація України: комплексна індустріалізація та стратегія прориву», який організував Український інститут майбутнього, на якому відбулася дискусія щодо вибору оптимальної моделі економічного зростання і пошук рішень та інструментів, які треба для цього реалізувати.

Про те, що треба змінити, щоб економічне зростання України було стабільним і структурно правильним, розповідає Дмитро Кисилевський.

1. Усунути дискримінацію українських виробників.

Станом на сьогодні українські виробники все ще є дискриміновані на внутрішньому ринку порівняно з іноземними конкурентами. Наші промисловці мають більш дорогі кредити, менш надійний захист від імпорту, бідніший інструментарій підтримки від держави, ніж будь-яка країна-сусід. А ще вони працюють в умовах війни.

Тому ми маємо намагатися принаймні зрівнятися з іншими державами-конкурентами за набором інструментів підтримки бізнесу. Політика «Зроблено в Україні» вже об’єднує півтора десятка програм. Але цього недостатньо. У нас банківська система не дає дешевих довгих грошей на інвестиції, немає проєктного фінансування. В нас усе ще немає загальноприйнятої в ЄС компенсації інвестицій через податки (готуємо цю ініціативу), немає дуже поширеного у світі механізму Buyers Credit для експортерів (кредит у гривнях для іноземного покупця українських товарів). І навіть війна не стала приводом для перегляду невигідних для України дискримінаційних зобов’язань, які ми під зовнішнім тиском набрали при вступі в СОТ та підписанні Угоди про асоціацію з ЄС.

2. Зміна ментальності бізнесу й державних менеджерів.

Хто має забезпечити економічне зростання — бізнес чи держава? Очевидно, що вони разом. Держава зі свого боку має усунути дискримінацію українських виробників, забезпечивши їм принаймні рівні умови з іноземними виробниками.

Важливо, що у нас нарешті з’являється цей клас людей. Вони не збираються нікуди тікати навіть під постійною загрозою прильотів на підприємства. Це справжнє промислове ядро країни, яке ми зміцнюємо політикою «Зроблено в Україні».

Важливо, щоб ця повага промисловців до своєї держави була взаємною. Коли держава приймає рішення про закупівлю трансформатора, тролейбуса, дрона чи одягу, власний виробник повинен мати пріоритет.

Так це працює в усьому світі. Цей пріоритет має бути не стільки законодавчою вимогою, як усвідомленою аксіомою для державного менеджера будь-якого рівня.

3. Послідовність і довготривалість економічної політики держави.

В Україні має припинитися практика прийняття економічних рішень з міркувань ідеології. В економіці ми маємо зосередитися на національних інтересах. А вони очевидні: подолати бідність, побудувати високотехнологічну економіку замість сировинної, впевнено опановувати експортні ринки. Усвідомлення цього дасть змогу уникнути згортання політики розвитку українських виробників у разі зміни влади.

Сподіваюся, що рано чи пізно Україна також досягне суспільного консенсусу щодо того, що нам треба бути не бідною сировинною, а багатою високотехнологічною країною. І для досягнення такого консенсусу дуже важливі такі дискусії.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.