У часи до повномасштабного вторгнення пан Федір працював майстром лісу Хмельницького надлісництва. У перші дні війни, як і більшість його колег-лісівників, добровільно відправився у військкомат. Проте мобілізували Федора до війська аж у березні 2023 року.
Він пішов служити до 42-ї окремої механізованої бригади. Призначили Федора на посаду старшого стрільця. Екіпірували за всіма правилами – видали бронежелет, кевларовий шолом. Досвідчені бійці поділилися досвідом, як вести себе в бойових умовах.
На передову Федір Осіпов потрапив 10 липня. Їхню бригаду відправили на відповідальний напрямок – під Кремінну на Донеччині. По 3-4 дні разом із побратимами були на «нулі», відбивали атаки росіян. Відтак їх змінювали.
Понад півтора місяця хмельничанин воював на передньому краї. Воював відважно, здобував досвід, мріяв про перемогу й повернення додому, до улюбленої роботи в лісі.
Під час одного із бойових буднів значно переважаючий підрозділ росіян оточив позицію українських захисників, серед яких був і Федір Осіпов. Старший групи доповів командирові про небезпеку оточення. Їм надійшов наказ відступити, та вже було занадто пізно – орки оточили позицію і поливали з усіх боків автоматним і кулеметним вогнем. Відбивалися бійці до останнього патрона. Та сили були надто не рівні. Вцілілих і поранених українських бійців взяли у полон. Відібрали особисті речі, зброю, броніки.
Федір зізнається, їм пощастило, що відразу не розстріляли. Полонених спершу відправили в колонію на Луганщині, відтак 10 грудня 2023 року етапували до росії. Тримали бранців у СІЗО або виправних колоніях. Били, знущалися, годували так, аби полонені не померли з голоду. Утримували у нелюдських умовах, у переповнених камерах, де не вистачало для всіх місця. Отож спали по черзі. Жодної медичної допомоги не надавали. Найбільш жорстоким було психологічне знущання. Росіяни змушували співати російський гімн, постійно переконували полонених, що їхні рідні загинули, намагаючись зламати їхній дух. До слова, його батько не зміг винести невідомості й помер, коли Федір перебував у полоні. Але на нього чекали сестра і дружина, вірили у його звільнення.
Їх повністю ізолювали від реальності. До них не підселяли новоприбулих, щоб ті не розповідали правду про ситуацію в Україні. Всю інформацію подавали спотворену. За період неволі Федір схуднув на понад 10 кілограмів, загострилися хронічні хвороби.
Майже 2 роки Федір Осіпов перебував у полоні. Протягом усього цього часу мучила невідомість, він не знав, що з ним буде і чи повернеться взагалі додому. Коли ставало неймовірно важко, він згадував свій ліс, стежки, якими ходив, колег. Пробував згадати, як співало птаство у лісах. І це додавало сил.
Федора Осіпова разом з іншими військовополоненими обміняли 4 липня. Зустріли звільнених бранців на білоруському кордоні, одягли в чисту одежу. Зараз проходить разом із побратимами реабілітацію. Їх обстежують, лікують. Чоловік щохвилини думає про свій дім. Думками він уже зі сестрою та дружиною. Не дочекається дня, коли знову опиниться у лісі й візьметься за улюблену справу, якій присвятив усе життя.
Пресслужба філії «Подільський лісовий офіс».
