Цього дня 1923 року Велика національна асамблея Туреччини в Анкарі офіційно проголосила утворення Республіки Туреччина, поклавши край існуванню Османської імперії.

Після поразки Османської імперії у Першій світовій війні та окупації великих територій союзниками у 1919—1922 роках турецький національно-визвольний рух під проводом Мустафи Кемаля Ататюрка (тоді Кемаль-паші) розгорнув боротьбу за незалежність. 23 квітня 1920 року була створена Велика національна асамблея Туреччини, яка стала центром опору й реформування держави.

29 жовтня 1923 року Асамблея ухвалила закон «Про зміну деяких положень конституції» та проголосила Туреччину республікою. Того ж дня Мустафа Кемаль був обраний першим президентом Турецької Республіки. Згодом, у березні 1924 року, було скасовано халіфат, і країна остаточно взяла курс на світський, модернізований шлях розвитку. День проголошення республіки символізує перехід від імперської спадщини до сучасної національної держави, заснованої на суверенітеті народу, світському устрої та модернізації. У Туреччині це свято, яке об’єднує всіх громадян. Цього дня відбуваються патріотичні марші, урочисті заходи, а ввечері запускаються феєрверки та вмикається святкове освітлення міських площ у кольорах національного прапора — червоному та білому.

Святкові події в більшості міст розпочинаються ввечері 28 жовтня і тривають до ночі наступного дня: паради, концерти, виступи президента, урочисті церемонії в Анкарі біля мавзолею Ататюрка — Аниткабір.

Сучасна Туреччина — країна з надзвичайно важливою геостратегічною роллю. Вона розташована на перетині Європи та Азії, має вихід до Чорного, Егейського та Середземного морів. Проголошення республіки стало не лише політичним кроком, а й культурно-соціальним перетворенням: було проведено глибокі реформи в освіті, мові, праві, одязі, системі державного управління, правах жінок. Ці зміни створили основу для сучасної світської демократичної Туреччини.

Український і турецький народи мають давню історію взаємин, а першою угодою може вважатися угода між козацькою Україною та Османською імперією, укладена ще у 1649 році, яка надавала українським суднам дозвіл на вільне мореплавство у Чорному морі та право проходу через турецькі протоки, а українські купці на 100 років звільнялися від митних зборів та інших податків.

Туреччина також стала однією з перших країн, які визнали Українську Народну Республіку в 1918 році, тоді ж сторони відкрили дипломатичні місії.

У новітній історії Турецька Республіка визнала державну незалежність України 16 грудня 1991 року. 3 лютого 1992 року був підписаний Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Туреччиною. 3 квітня 1992 року в Києві було відкрито Посольство Туреччини, а 3 січня 1993 року в Анкарі розпочало роботу Посольство України. На території Туреччини діють також Генеральне консульство України у Стамбулі та Консульство України в Анталії. Туреччина, зі свого боку, представлена Посольством у Києві та Генеральним консульством в Одесі. Основи добросусідських українсько-турецьких взаємин було закладено в міжнародно-правових документах, а саме у Договорі про дружбу і співробітництво між Україною і Туреччиною від 4 травня 1992 року та Спільному плані дій між Кабінетом Міністрів України та Урядом Туреччини з розширеного співробітництва від 2 квітня 2004 року.

25 січня 2011 року сторонами було підписано Спільну декларацію про створення Стратегічної ради високого рівня між Україною та Туреччиною, якою встановлено стратегічне партнерство між двома країнами і визначено інституційний механізм його реалізації. 3 лютого 2022 року Україна та Туреччина уклали Угоду про вільну торгівлю.

У контексті повномасштабної агресії рф проти України, розпочатої у 2022 році, Туреччина відіграє помітну роль як регіональний і глобальний гравець. Країна надала Україні важливу допомогу у військовій, гуманітарній та дипломатичній сферах: постачала Україні озброєння та військову техніку, зокрема безпілотники Bayraktar TB2, які були надзвичайно потрібними у перші місяці війни, турецькі компанії співпрацюють з українськими підприємствами в галузі оборонної промисловості, розробляють спільні проєкти модернізації техніки та технологій; спільне виробництво безпілотників і систем спостереження має стратегічне значення для безпеки Чорноморського регіону; постачає продукти, медикаменти, допомогу постраждалим громадам. Турецькі компанії беруть участь у програмах з відбудови України, зокрема у відновленні житла та критичної інфраструктури; країни підтримують активну торгівлю, що залишається важливим чинником економічної стійкості України під час війни.

Туреччина була посередником у перемовинах між Україною та росією, організувавши у 2022 році зустрічі делегацій у Стамбулі. Саме за активного сприяння турецької сторони було укладено Чорноморську зернову ініціативу, яка дала змогу відновити експорт українського зерна до світових ринків. Туреччина також суворо дотримується положень Конвенції Монтре, що обмежує проходження військових кораблів через Босфор і Дарданелли, чим забезпечується баланс безпеки у Чорному морі.

Анкара не визнає незаконну анексію Криму росією, послідовно виступає за територіальну цілісність України та захист прав кримськотатарського народу. Президент Реджеп Таїп Ердоган неодноразово наголошував, що Туреччина підтримує мирне врегулювання, засноване на міжнародному праві та повазі до суверенітету України. Туреччина також підтримує євроатлантичні прагнення Києва та розширення співпраці в межах НАТО.

Для України підтримка Туреччини має подвійне значення. По-перше, це військово-оборонний аспект — допомога в оснащенні та модернізації Збройних Сил. По-друге, дипломатичний — Анкара стала важливим посередником у діалозі з країнами Близького Сходу, Кавказу й НАТО. Для Туреччини співпраця з Україною є засобом посилення власного впливу у Чорноморському регіоні, розширення ролі в європейській і світовій безпеці. Ця взаємодія формує нову архітектуру партнерства на основі балансу інтересів, взаємоповаги та прагматизму. Відносини Туреччини та України засвідчують, що навіть у складні часи війни можлива взаємодія на засадах партнерства, солідарності й спільних інтересів. Для України приклад Туреччини — це нагадування про важливість збереження єдності та віри у власні сили на шляху до відбудови та зміцнення державності.

29 жовтня 1923 року стало для Туреччини початком нової доби — доби республіканської державності, національного суверенітету й модернізації. Вона залишається впливовою державою, здатною діяти самостійно, формувати регіональну безпеку та підтримувати партнерів, які борються за свою незалежність. У сучасних умовах святкування Дня проголошення республіки набуває особливого змісту: це не лише день гордості турецького народу, а й нагадування про силу державотворення, про здатність народів відроджуватися після випробувань та утверджувати свою гідність на міжнародній арені.

Пресслужба Апарату Верховної Ради України.