Паралельно з подіями на фронті розвивалася парламентська дипломатія, яка визначає рамки допомоги та співпраці з Альянсом.

Єгор Чернєв, голова Постійної делегації України у Парламентській асамблеї НАТО, розповів — про роль ПА НАТО та підтримку України.

— Яку роль сьогодні відіграє Парламентська асамблея НАТО у формуванні європейської політики щодо російсько-української війни?

— Я б розділив вплив Парламентської асамблеї НАТО на формальний і неформальний.
 Формальний — це резолюції та політичні заяви, ухвалені під час сесій, які згодом стають дороговказом для країн-членів Альянсу щодо подальших рішень.

Неформальний вплив — це двостороннє спілкування з нашими партнерами, колегами з парламентів країн-членів НАТО, а також вирішення конкретних, точкових питань. Саме так вдалося досягти, наприклад, розблокування рішення щодо передачі Україні танків Abrams. Або одне з останніх рішень — виділення парламентом Нідерландів додаткових 2 млрд євро на військову допомогу Україні в наступному році.

— Наскільки впливовими є резолюції ПА НАТО?

— Цей майданчик став відправною точкою для багатьох проривних рішень. Саме в резолюціях Парламентської асамблеї НАТО ми вперше закладали такі позиції, як дозвіл Україні завдавати ударів по території рф чи постачання далекобійного озброєння.

Згодом ці політичні заяви трансформувалися в конкретні рішення на рівні національних парламентів і урядів. Також саме в ПА НАТО рф було визначено загрозою європейській безпеці, а Україну — ключовим елементом нової архітектури безпеки Європи. Те, що ще нещодавно здавалося неможливим, сьогодні стало мейнстримом у політиці багатьох держав.

— Як вибудовується робота української делегації в ПА НАТО з урахуванням різних позицій держав-членів?

— На щастя, ми маємо там широку й стабільну підтримку України. Навіть ті країни, які іноді висловлюють застереження, перебувають у меншості. Ми вибудовуємо з ними конструктивний робочий діалог і намагаємося переконувати. Саме тому більшість рішень і резолюцій ухвалюються або абсолютною більшістю, або майже одностайно.

— Які питання є критично важливими для України в порядку денному ПА НАТО у 2026 році?

— Незалежно від того, як розвиватимуться події на полі бою, навіть після завершення війни російська федерація нікуди не зникне. Ми змушені жити поруч із таким сусідом.

Тому наше ключове завдання — забезпечити, щоб країни-партнери й надалі підтримували Україну, посилюючи її обороноздатність і готовність у будь-який момент дати відсіч новій агресії. Саме робота в межах Парламентської асамблеї НАТО є важливим інструментом для досягнення цієї мети.

— Яких рішень або політичних сигналів від ПА НАТО Україна очікує найближчим часом?

— Ми усвідомлюємо, що наразі немає консенсусу серед усіх країн-членів Альянсу щодо запрошення України до НАТО. Найближчим часом де-юре такого рішення, ймовірно, не буде.

Водночас де-факто інтеграція вже триває: через річні національні програми, впровадження стандартів НАТО, участь у спільних проєктах і ініціативах. Наше завдання — продовжувати цю практичну інтеграцію, щоб у момент політичної готовності вступ де-юре став логічним і підготовленим кроком.

Підсумки 2025-го: Головні рішення ПА НАТО

Рік, що минає, був відзначений двома ключовими сесіями Асамблеї — у Дейтоні (США) та Любляні (Словенія), де було прийнято низку стратегічних документів. Ці документи стають політичним орієнтиром для національних парламентів і урядів країн Альянсу, формуючи чіткі «червоні лінії» майбутнього мирного врегулювання.

Весняна Декларація №497 «Мир через силу в Україні», ухвалена в Дейтоні, заклала концептуальну основу для переходу від політики стримування до політики активного зміцнення України. Документ прямо фіксує, що сталий мир можливий лише за умови військової та економічної спроможності країни, а результат війни матиме наслідки не лише для Європи, а й для глобального балансу сил, зокрема для стратегічних розрахунків Китаю. Вперше на такому рівні було визнано стратегічну важливість прямих інвестицій союзників в український оборонно-промисловий комплекс та підтримку багатонаціональних сил запевнення, що можуть діяти після завершення активних бойових дій.

Осіння Резолюція №502 «Солідарність з Україною та імператив справедливого миру», ухвалена в Любляні, закріпила принципи, які ще донедавна вважалися надто радикальними для консенсусу всередині Альянсу. Вона легітимізує право України завдавати удари по законних військових цілях на території росії із застосуванням західного озброєння та підтверджує незворотність шляху України до НАТО. Документ також наголошує на важливості обміну військовополоненими та повернення викрадених українських дітей, а також підтримує формування «Коаліції охочих» під проводом Великої Британії та Франції для забезпечення безпекових гарантій.

Аналітичний звіт Тамаша Харангозо «Війна в Україні та зростаючі економічні виклики в Чорноморському регіоні» переносить фокус із суто військових аспектів війни на Чорне море як ключовий простір глобальної конкуренції. Звіт підкреслює, що контроль над регіоном безпосередньо впливає на світову продовольчу та енергетичну безпеку, а спроби росії перетворити його на «внутрішнє море» мають системні наслідки далеко за межами регіону. У документі описані масштаби екоциду внаслідок підриву Каховської ГЕС із збитками понад $8 млрд та довгостроковими екологічними наслідками для басейну Чорного моря, а також продовольчий шантаж, що ставить під загрозу голод для десятків мільйонів людей. Крім того, звертається увага на зростання ролі Китаю в регіоні через інвестиції в стратегічну портову інфраструктуру.

Звіт Сімони Флавії Мальпецці «Забезпечення справедливого і міцного миру для України» визначає рамки, за яких мир не перетвориться на капітуляцію. Він окреслює «червоні лінії» для дипломатії: жодної легітимізації анексій, повна свобода вибору безпекових союзів для України та неминуча відповідальність за воєнні злочини. Доповідь підкреслює концепцію «Сталевого дикобраза», за якою головною гарантією безпеки є створення настільки потужних Збройних сил України, що агресор не зможе здійснити нову атаку. Вона також обговорює можливість розгортання міжнародного контингенту чисельністю від 20 до 100 тисяч військових для стримування рф за участі США як стратегічного «страхового тилу». Окремо фіксується гендерний вимір, що стосується систематичного використання сексуального насильства як інструменту війни та необхідності довгострокової підтримки постраждалих.

У сукупності ці документи демонструють принциповий зсув у підході ПА НАТО: Україна більше не розглядається виключно як об’єкт підтримки, а як ключовий елемент нової європейської системи безпеки. Рішення Асамблеї 2025 року стали не лише політичними сигналами, а й практичним орієнтиром для урядів країн Альянсу.

Довідково: Що таке ПА НАТО і чому це важливо?

Парламентська асамблея НАТО — це консультативна міжпарламентська організація, яка інституційно відокремлена від самого Альянсу. Вона об’єднує понад 280 парламентарів із країн-членів НАТО, а також делегатів із країн-партнерів.

Україна є асоційованим членом. Хоча рішення Асамблеї не мають прямої юридичної сили, вони стають політичним фундаментом для урядів.

ПА НАТО готує аналітичні доповіді та резолюції, які формують стратегічний порядок денний для самітів НАТО.

Прес-служба Апарату Верховної Ради України