Слова «стратегічний партнер» у більшості українців асоціюються з нашими сусідами — Євросоюзом та Росією. Цього року міністр закордонних справ Леонід Кожара до цього недовгого переліку додав ще й Китай. З одного боку, тісне співробітництво з Піднебесною є логічним. КНР уже давно є однією з найбільших економік світу. Її ВВП збільшується навіть тоді, коли весь цивілізований світ занурюється у кризу, а товарооборот, зокрема й з Україною, постійно зростає.
Та відмінностей між Україною і Китаєм більш ніж достатньо, а інформації про суспільне життя нового стратегічного партнера вочевидь бракує. Так, у всій Піднебесній офіційно акредитований лише один український журналіст (до речі, і наш частий автор) — Ольга Танасійчук з інформаційного агентства Укрінформ. Інформацію ж про події ЗМІ, як правило, беруть із зарубіжних джерел (передусім російських, американських та європейських). Звичайно, повідомлення там бувають «тенденційно забарвленими». Понад те, між двома країнами після банкрутства «АероСвіту» немає навіть прямого авіасполучення, і літати доводиться через інших «стратегічних партнерів», зокрема, Росію.
Ліквідовувати інформаційний вакуум взялося Міністерство закордонних справ КНР, запросивши журналістів з України, Молдови та Білорусі побачити на власні очі, як і чим сьогодні живе Китай. Власне, таке запрошення свідчить про те, що не лише Україна зацікавлена зміцнити відносини з Піднебесною, а й офіційний Пекін придивляється до країн Центральної та Східної Європи. Переконатись у цьому ми змогли під час зустрічей з чиновниками високого рангу міністерств закордонних справ та комерції.
Зокрема, заступник міністра закордонних справ КНР Чен Гопін заявив: «Ми маємо величезний потенціал для розвитку співробітництва з Україною. Якщо говорити про торгові відносини між нашими країнами, то їх можна назвати взаємодоповнюючими. Хоча економіка України нині переживає перехідний період, вона має переваги. Йдеться, передусім, про науково-технічну, військову, сільськогосподарську, енергетичну сфери. Китай, у свою чергу, є величезним ринком».
Товарооборот у понад десять мільярдів
Цим ринком, власне, й цікавляться українські політики та бізнесмени. Останнім часом кількість офіційних візитів до Пекіна стрімко зросла. За два роки там бували і Президент Віктор Янукович, і Прем’єр-міністр Микола Азаров. А нині готується нова поїздка глави нашої держави, під час якої плановано підписати програму партнерства на 2013—2017 роки.
Утім, товарооборот між Україною та Китаєм і без програм постійно зростає. «Згідно з даними нашої статистики, торік він становив 10,4 мільярда доларів (для порівняння: з Білоруссю — 1,6 мільярда, з Молдовою — 140 мільйонів. — Авт.)», — зазначив заступник директора департаменту Європи Міністерства комерції КНР Сюй Сяофен. Водночас український Держкомстат уже порахував, що за перше півріччя 2013 року експорт до Китаю зріс на рекордні 65,9 відсотка. Тоді як до наших традиційних партнерів — знизився: до Російської Федерації — на 13,7%, Казахстану — на 12,6% та Польщі — на 10,9%. Зріс також імпорт товарів із Піднебесної — за перше півріччя на понад 25 відсотків.
У Міністерстві економіки та торгівлі України таке різке зростання пояснили збільшенням обсягів торгівлі мінеральними продуктами, продукцією агропромислового комплексу і машинобудування. Питома вага цих трьох галузей в українському експорті до Китаю становить 95,7%. Так, поставки в Китай руди, шлаків та золи у січні—травні цього року, порівняно з аналогічним періодом 2012-го, зросли на 27,6%, жирів та олії — в 15,4 разу, продукції машинобудування — в 6,2 разу. Мало того, Україна почала поставки до КНР нових товарів, як-от морських і річкових плавзасобів. За перші п’ять місяців цього року їх продали на 53 мільйони доларів. Ці цифри та факти промовисто свідчать про те, що Китай справді претендує на статус нового стратегічного партнера.
Повітряний експрес поки що в повітрі, але вже з коштами
Утім, і в Піднебесній не звикли зупинятися на досягнутому. Сьогодні їх цікавить уже не лише торгівля, а й участь у серйозних інфраструктурних проектах. Один із таких — «Повітряний експрес»: будівництво залізничної гілки між Києвом і аеропортом «Бориспіль». Кредит на його зведення надає Експортно-імпортний банк Китаю. Загальна сума запозичення, що виділятиметься двома траншами, становить 372 мільйони доларів. Перший — 52 мільйони — використано на проектні й підготовчі роботи. Другий — 320 мільйонів — забезпечить безпосередньо будівництво інфраструктурних об’єктів.
Загалом, цей проект мав би уже втілитись у життя — його обіцяли здати ще до Євро-2012. А тепер кажуть, що першого пасажира експрес прийме не раніше 2015 року. Сюй Сяофен таке зволікання пояснив тим, що це перший приклад масштабної українсько-китайської економічної співпраці, тому обом сторонам потрібен був час, щоб придивитися одна до одної. Та головне — нарешті оголошено про початок будівельних робіт, що вже стартували.
Плюс чотири заводи з газифікації вугілля
Ще один масштабний проект, у якому беруть участь китайські фінансисти, стосується енергетики. Наприкінці минулого року НАК «Нафтогаз України» підписала кредитну угоду з Державним банком розвитку Китаю про виділення 3,656 мільярда доларів на 19 років під державні гарантії для реалізації проектів заміщення газу вугіллям. За ці гроші планується збудувати чотири заводи з газифікації бурого і кам’яного вугілля у Сєверодонецьку, Горлівці та Одесі. Однак, схоже, й тут наші урядовці не поспішають. До того ж не поспішають настільки, що наприкінці травня Президент Віктор Янукович, назвавши роботу в цьому напрямі неефективною, доручив Прем’єр-міністру створити міжвідомчу групу з питань заміщення природного газу вугіллям вітчизняного виробництва.
У Міністерстві енергетики і вугільної промисловості «Голосу України» пояснили, що нині триває робота над проектною документацією, тому про початок робіт поки що не йдеться. Однак там запевнили, що усвідомлюють важливість цього проекту для України. Завдяки заводам можна буде заміщувати природний газ вітчизняним вугіллям обсягом понад 4 мільярди куб. м. Багато це чи мало можна судити з такого порівняння: цього року Україна планує спожити майже 50 мільярдів кубометрів «блакитного палива». 4 мільярди — це 8 відсотків. До того ж понад дві тисячі осіб отримають роботу, а вітчизняний ринок вугледобувних підприємств матиме стабільний ринок збуту на 10 мільйонів тонн вугілля щороку. Понад те, новостворені підприємства будуть не приватними, а державними, оскільки будуватимуться не за інвестиційні гроші, а за рахунок кредитів.
Тож портфель лише цих двох запозичень на проекти становить понад 4 мільярди доларів, а загальна сума кредитів уже виросла до 6,6 мільярда, що є ще однією заявкою на серйозні відносини. Водночас інвестиційна складова українсько-китайської співпраці поки що «кульгає». За словами Сюй Сяофена, сума інвестицій КНР в Україну становить лише 30 мільйонів доларів. Приміром, у сусідню Білорусь — понад 100 мільйонів (зокрема, у будівництво електростанції у Мінську).
Тож працювати Києву і Пекіну ще є над чим, проте головне, що в обох столицях усвідомлюють: тісне співробітництво вигідне і Україні, і Китаю. Нашій державі, як ніколи, потрібні інвестиції, які зацікавлений вкладати на зарубіжних ринках Китай. Водночас на шляху стратегічного партнерства є ціла низка проблем. А саме — низька поінформованість про сучасне життя Китаю, відсутність прямого авіасполучення, недостатня кількість фахівців, які можуть працювати на цьому ринку. Проте останні заяви та події свідчать про те, що обидві країни серйозно налаштовані долати ці перешкоди. Як казав Конфуцій: не важливо, з якою швидкістю ти прямуєш до своєї мети, головне — не зупинятися.
Заступник міністра закордонних справ КНР Чен Гопін.
У місті Цзинань (провінція Шаньдун) з 2002 року працює українсько-китайський науково-технічний парк. Тому в центрі міста поруч з китайським можна побачити й український прапор.
Головна площа Пекіна Тянянмень.
Фото автора і Тетяни ГРАДОБЛЯНСЬКОЇ.
