Не просто коровай — доля

З прадавніх часів цей пишний святковий хліб символізує майбутню долю молодого подружжя, тому до його випікання завжди підходять з великою відповідальністю та примовляннями: «Засвіти, Боже, з раю нашому короваю». Бо й досі вірять: яким вдасться коровай, таким буде життя в молодят.

Здавалося б, весільний символ печуть з однакових продуктів (в основі — борошно, молоко, яйця, дріжджі, цукор), проте він має не лише регіональні відмінності. На Прикарпатті чи не кожне село береже свої рецепти приготування цього кулінарного шедевра.

— У селі Пуків Рогатинського району печуть коровай, який так і називається — «весільна доля», — розповідає керівник тамтешнього народного фольклорного колективу Світлана Зварчук. — Пуківська «доля» — не звичної круглої форми, а навпаки — прямокутна і близько метра завдовжки, тож нести її до снаги тільки двом старостам. Право місити тісто і закладати у піч мають тільки заміжні молодиці, які перебувають у першому шлюбі, народили дітей. Їхня сім’я повинна мати добру славу серед людей. За тим, як вдасться коровай, вгадують долю молодих, тому і пантрують, щоб той не тріснув, не пригорів, не запався і був добре спечений. Зверху «долю» прикрашають квітами, пташками, колосками та гілочками калини з тіста. До традиційного замісу додають кисломолочний сир.

Пані Світлана пригадує, що колись «долі» нареченого та нареченої роздавали гостям у церкві одразу після вінчання. Нині це роблять на весільній гостині, але в усі часи цей ритуал означав, що відтепер доля молодих — їхнє життя — у всіх на виду.

Трохи вище Пукова, у своєрідному географічному куті (тут сходяться Івано-Франківська, Львівська та Тернопільська області), лежить село Стратин. Колись воно було галицьким містом, мало Магдебурзьке право, герб, ратушу, але втратило свій статус 1932 року. Щодо назви, то кажуть, що тут стратили татарського хана. У селі і досі є вулиця, котра називається Ханська. На ній і мешкає завідувачка клубу Ярослава Пилипів, яка розповіла про особливості стратинських весільних короваїв.

Одним з найдавніших є той, у котрому запікається гілочка вишні — дерева життя та продовження роду. Після того, як розчинене тісто ставлять, щоб підходило, починають пекти обчищену гілку, обмотану дуже круто замішаним тістом. Зазвичай їх готують декілька, щоб вибрати найпишнішу і найліпшу. Потім її встромляють в уже спечений круглий коровай, прикрашений здебільшого голубами та квітами. Головне, щоб усього було до пари. Пані Слава каже, що сучасні газдині наловчились випікати на короваях і фігурки молодих, і навіть весільних музик.

Коровай ділять між усіма весільними гостями, а вишневу гілочку наречена дарує своїй дружці, сестрі чи подружці з натяком, щоб та довго не дівувала. Також дівчата «полюють» за коровайними скоринками, так званими приліпочками. Вважається: якщо її з’їсти, то всі хлопці будуть липнути.

А ту воду, в якій коровайниці руки мили від тіста, виливають під дерева, щоб щастя в сім’ї панувало та багатство зростало.

Івано-Франківська область.